Століття... Це багато чи мало? Для історії це мить: у ХХ столітті відбулося дві світових війни, винайдено парову машину, пральну машину, гелікоптер, хімічну зброю, танк, детектор брехні, телебачення, апарат штучного дихання, жуйку, пеніцилін, електронний годинник, радар, кулькову ручку, мобільний телефон, атомну бомбу, космічний корабель, штучне серце, інтернет... Чи можна собі уявити, що все це відбулося за життя однієї людини?
Тринадцяти днів не дожив до свого столітнього ювілею василіянин о. Партеній(Петро Павлик,*30 травня 1919 – +17 травня 2019). Усе своє свідоме життя він віддав служінню Богові в монастирі Святого Ніля в Ґроттаферраті неподалік від Риму.
Шістнадцятилітнім юнаком Петро Павлик на заклик митрополита Андрея Шептицького поїхав до далекої, чужої й невідомої Італії, поселився в монастирі, отримав чернече ім’я Партеній. Він був одним із перших п’яти українських хлопців, які прибули до Ґроттаферрати. Ось їхні імена: Йосиф Іван Лещишин (1912–2003) із села Підлуби Яворівського району; Методій Борис із Жовківщини; Йосафат Іван Курило із села Сприні, що на Самбірщині; Пахомій Павло Павлик – молодший брат о. Партенія. Життєвий подвиг кожного з них вартий окремої книжки. Загалом з 1936 року до цього грецького монастиря біля Риму приїхало 22 українці, але там їх застала війна, і вони вже не могли повернутися до України. За словами владики Гліба Лончини, єпископа для українців у Великій Британії єпархії Пресвятої Родини в Лондоні, кожен з наших хлопців, що прибули до монастиря Святого Ніля, досягнув вершин у своїй справі.
Отець Партеній став переконаним патріотом, гуманістом, попри всі життєві труднощі й випробування – великим життєлюбом, мудрою і шляхетною особистістю, Людиною з великої букви. Він був професором-мистецтвознавцем, іконописцем, блискучим знавцем грецької і латинської мов, коректором у монастирській друкарні. Створив іконостаси в чотирьох українських церквах в Англії, розписував святині в Італії, Німеччині, Америці. Коригував до друку Євангеліє й Апостол, переклад Святого Письма останнього римського видання і Типик Української католицької церкви, який уклав о. Ісидор Дольницький, зробив для цього видання переклад усіх грецьких текстів.
Колись у монастирі Святого Ніля функціонувала друкарня, одна з перших у Західній Європі, де у ХХ ст. ченці монастиря видавали всі українські церковні книжки. Ця праця заклала підвалини для пізнішого відродження нашої церкви у вільній Україні. У приміщенні друкарні створили унікальний музей, де виставили для огляду давні верстати та унікальний цеховий реманент. До чернечих обов’язків о. Партенія належало проведення екскурсій монастирським музеєм.
«Скільки відведено, стільки й працюватиму!» – це було життєве кредо о. Партенія, і він твердо дотримувався його. Був духовним провідником та опікуном не лише в місці священницького служіння, але й для своєї великої родини, що жила в підсовєтській Україні, де наша церква була заборонена й переслідувана.
На своїй життєвій дорозі о. Партеній зустрів новомучеників Української греко-католицької церкви: митрополита Йосипа Сліпого, єпископів Йосафата Коциловського, Василя Величковського, Івана Лятишевського, отців Василя Гриника, Івана Чорняка та багатьох інших. Так, саме ченці-українці монастиря в Ґроттаферраті розповіли Папі Іванові ХХІІІ про долю останнього живого глави УГКЦ, який натоді мучився в таборах Сибіру. Папа доклав неймовірних зусиль для звільнення митрополита Йосипа Сліпого, а після його повернення поселив стражденного в монастирі Святого Ніля, й о. Партеній став його вірним помічником і товаришем на перших два тижні вільного життя. Відразу після повернення із заслання митрополит Йосип Сліпий розгорнув активну діяльність: заснував Український католицький університет, відродив і уґрунтував орден студитів, розпочав видання богослужбових книжок українською мовою. Складання і друк книжок здійснювали брати Ґроттаферратської обителі, зокрема отець Партеній.
Його життєвий шлях був довгим і непростим – ціле століття з усіма жахами і дивами, випробуваннями й досягненнями, й о. Партеній Петро Павлик зумів стати взірцем для сучасних українців, прикладом плекання духовних цінностей, служіння Богові й Україні, чернечого послуху, глибокої християнської віри.
«Усе – Тобі! Усе – Тобі! Дякувати Богу за все! Пан Біг мені помагає», – чути в останньому короткому відеозаписі, який зробила родичка отця в його чернечій келії. І ще: «Чекаю...».
Проживши майже сто років, 17 травня 2019 року отець Партеній Петро Павлик відійшов на вічне служіння до небесного Отця. З його смертю у монастирі Ґроттаферрати закінчилася не лише українська епоха, можна сказати, що зайшло сонце його історії.
Молимося за спокій душі дорогого отця і щоб Господь оселив її там, де праведні спочивають!
Д-р Люда Бублик
