27–28 липня 2024 року в Крехівському монастирі святого Миколая отців Василіян відбулися урочисті святкування та уділення повного відпусту з нагоди празника вшанування Верхратської чудотворної ікони Пречистої Діви Марії, остаточно поверненої до Крехова 1991 року.
Історія цієї ікони сягає XІV століття. Історики дотепер не дійшли спільної думки про те, хто міг бути її автором. Адже сучасний вигляд ікони після її перемалювання на початку 1980-х років не відповідає оригіналові. 2 липня 1688 року у Верхраті двоє ченців стали свідками чуда: ікона Матері Божої почала плакати кривавими сльозами. Упродовж чотирьох тижнів люди спостерігали це чудо. Очевидцем тих подій був львівський єпископ Йосиф Шумлянський, тож влітку 1688 року пастирським листом він проголосив Верхратську ікону чудотворною. Чуда й оздоровлення, які сталися за посередництвом Верхратської ікони, записували, і до 1794 року їх було зафіксовано близько 150.
Після скасування Верхратського монастиря в 1810 році ікону урочисто перенесли до Крехова, де вона пробула майже 150 років. Під час насильницького виселення монахів із Крехова до Унева в 1949 році ікону було перевезено до львівського православного храму Святої Параскеви П’ятниці. У 1991 році ікону передано до василіянського храму Святого Онуфрія у Львові, а 19 травня 1991 року повернено до Крехова. Реліквія зберігається в бічному престолі роботи Ігоря Косика і тепер може називатися Крехівською іконою Матері Божої, перенесеною із Верхратського монастиря. Четвертий рік поспіль ченці, паломники та всі вірні святкують празник ікони в останню неділю липня.
Як звичайно, програма святкувань розпочалася процесійною молитовною ходою до джерела, де о. Антоній Яцура ЧСВВ освятив воду. Відтак розпочалася Хресна дорога, під час якої прочани з отцем ігуменом Володимиром Маланюком ЧСВВ роздумували над страстями Ісуса та Його Матері – найкращими прикладами святости й любови. Усі охочі мали можливість приступити до Святої Тайни Сповіді. Після Хресної дороги під гучний передзвін дзвонів вірні на чолі з ченцями процесійно перенесли чудотворну ікону з монастиря на відпустову площу. Вечірню Святу Літургію очолив отець Йоан Школик ЧСВВ, вислужений Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя, а супроводжував молитву молодіжний хор «Кредо». Погода була сонячна, тож тисячі вірних мали змогу молитися просто неба.
Після Служби Божої отець Віктор Батіг ЧСВВ провів Молебень, а отець Іван Майкович ЧСВВ очолив Велику Вечірню з Литією. Брати семінаристи та новики своїм співом налаштовували на молитовний настрій. Моління продовжилися Адорацією Найсвятіших Тайн із розважаннями, яку провадили отець Филип Блажкевич ЧСВВ та спільнота «Друзі Бога». Нічні чування, що їх провів отець Лазар Громадський ЧСВВ розпочалися опівночі Божественною Літургією та Молебнем до Божої Матері й тривали до самого ранку.
У неділю, 28 липня, вшанування Верхратської ікони Богородиці в Крехові продовжилось Утренею, яку відслужив отець Антоній Яцура ЧСВВ, та Акафістом, що його відправив отець Євтимій Полторацький ЧСВВ, новик.
Вершиною святкувань стала Архиєрейська Служба Божа, яку очолив владика Петро Лоза, єпископ-помічник Сокальсько-Жовківської єпархії. У проповіді владика дуже цікаво пояснив слова Христа «Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити» (Мт 8, 20). Словам «не має де», тобто «не має місця», властивий також дуже глибокий духовний вимір: «не має де» не просто в хаті, а в серці, в душі. Єпископ зауважив, що на відміну від жителів Гадаринського краю, які не дали Богові місця, Пречиста Діва Марія, навпаки, відкрила навстіж двері свого серця й сказала «так» Богові і Його святій волі: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!» Преосвященний владика Петро заохотив брати приклад із нашої Небесної Неньки – тієї Вчительки, яка найповніше з усіх створінь прийняла Бога у своє життя.
Божественну Літургію із владикою Петром співслужили отці Йосиф Кралька ЧСВВ, Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя, Веніамин Чернега ЧСВВ, ігумен Жовківського монастиря та Провінційний Економ, Володимир Маланюк ЧСВВ, ігумен Крехівського монастиря, Корнилій Яремак ЧСВВ, ігумен Івано-Франківського монастиря, Єфрем Шикітка ЧСВВ, ігумен Золочівського монастиря, Йоан Школик ЧСВВ, ігумен Червоноградського монастиря, Марко Максимів ЧСВВ, ігумен Володимирського монастиря, та інші священники.
Владика Петро подякував отцям Василіянам, отцеві Йосифу й особливо отцеві ігумену Володимиру, який найбільше попрацював для цього святкування. Також сестрам-монахиням, духовенству, прочанам, медикам, хорові та всім воїнам – захисникам і захисницям.
Отець ігумен також висловив вдячність владиці за відвідини, спільні молитви й благословення. Протоігумен о. Йосиф привітав із 45-річчям отця ігумена Володимира Маланюка, побажав здоров'я, благословення на працю й подякував за служіння. На завершення Владика Петро прочитав молитву до фатімських дітей за справедливе закінчення війни, уділив повний відпуст, а священники окропили прочан освяченою водою. Багато прочан приїхало молитися біля стіп Пресвятої Богородиці та просити її заступництва – адже хто, як не наша Небесна Мати, найкраще знає, чого нам потрібно.
