У неділю 30 січня 2022 року в монастирському храмі Царя Христа в Івано-Франківську відбулись урочистості з нагоди 50-літнього ювілею священства о. Володимира Палчинського, ЧСВВ. Святкову Божественну Літургію очолив архиєпископ та митрополит Івано-Франківський владика Володимир Війтишин.

     У проповіді Митрополит Володимир роздумував над історією сьогоднішнього євангельського читання, яке розповідає про зцілення Христом єрихонського сліпого. Він наголосив, що тілесна сліпота — це велике нещастя, адже людина вдень і вночі перебуває в темряві, не бачачи сонця та прекрасного неба, змушена шукати поводиря. Духовна сліпота проявляється тоді, коли людина не бачить на собі великої Божої любові, не визнає добра, не бажає прислухатись до голосу свого сумління, не бачить світло Месії. Очі Господні повсякчас споглядають на нас, Бог знає таємниці нашого серця. Свята віра — це світло душі, духовні очі є очима нашої з вами віри.

     У врочистостях взяли участь протоігумен провінції Найсвятішого Спасителя о. Йоан Школик, ЧСВВ, провінційний вікарій о. Веніямин Чернега, ЧСВВ, місцевий ігумен о. Артемій Новіцький, ЧСВВ. Привітати високопреподобного о. Володимира з’їхалось багато священнослужителів Василіянського Чину, а також родичів, друзів та приятелів, які знали його ще в часи підпілля.

     Після торжественного богослужіння отцю-ювіляру склали вітання від імені митрополита Володимира, протоархимандрита, протоігумена, співбратів та людей, які впродовж цих 50 років добре знали його і його старання та невтомну працю. Нехай Всемилостивий Господь рясно благословить о. Володимира Палчинського, ЧСВВ, миром, здоров’ям та всіма ласками на многая і благая літа!

     Отець Володимир-Василь Палчинський, ЧСВВ, народився 4 січня 1939 року в місті Чесанові Любачівського повіту Львівської області (тепер Польща) у побожній родині Івана та Стефанії-Катерини. Після війни родину переселили в село Родатичі Городоцького району. 1952 року о. Володимир закінчив неповну середню школу й пішов на роботу, щоб допомагати рідним. Після служби в армії в 1958–1962 роках одразу влаштувався на роботу й закінчив у Львові середню школу.

     Ще юнаком Василь познайомився зі священниками, які повернулися з ув’язнення. Вони пропонували вчитися на священника, але він відмовився, бо хотів бути інженером-будівельником. Він спробував вступити в політехнічний інститут, але агенти КДБ повідомили, що двері у ВНЗ для нього зачинені, поки не погодиться на співпрацю. Звичайно ж, він відмовився.

     У травні 1963 року вступив у підпіллі до Чину Святого Василія Великого, прийняв чернече ім’я Володимир і розпочав підпільне монаше життя: навчання, праця, молитва, щорічні реколекції, складання обітів. У 1972 році на приватній квартирі в Івано-Франківську владика Іван Слезюк у присутності преосвященного Софрона Дмитерка і о. Василя Мендруня висвятив брата Володимира на священника. Тоді він працював реставратором у Львівському музеї етнографії. Разом з іншими священниками обслуговував Золочівщину, Жовківщину, Яворівщину, Сокальщину, якийсь час їздив у Добромиль, Хирів, бував у Києві.

     Отець Володимир організував вихід з підпілля Української Греко-Католицької Церкви в Золочеві на Львівщині та його широкій околиці, був ігуменом Золочівського монастиря у 1989–1997 роках, доклав багато зусиль, таланту до відновлення з руїн Божих святинь, був ініціатором та організатором екуменічних молінь, що сприяло мирному розв’язанню міжконфесійних конфліктів.

     Від 1997 до 2009 року о. Володимир був ігуменом монастиря в Івано-Франківську. За його сприяння відновили церкву й монастир, запровадили нові форми душпастирської діяльності та здійснили багато інших позитивних зрушень. Опісля о. Володимир виконував обов’язки економа монастиря, до сьогодні є активним працівником на Божій ниві.

Інформаційний відділ отців-василіян