14 липня в Дрогобичі відбулось перепоховання останків 78 осіб, знайдених під час пошукових робіт у 2018–2019 рр. у колишньому тюремному саду поблизу церкви Святих апостолів Петра й Павла. Згідно з висновками пошуково-ексгумаційного центру «Доля», ці люди були в’язнями Дрогобицької тюрми в часи сталінських репресій (1939–1941; 1944–1953 рр.) Переважна більшість закатована 1944 р.
Поминальні богослужіння розпочалися Святих апостолів Петра й Павла. Панахиду очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника, отців василіян, священників з усіх деканатів Самбірсько-Дрогобицької єпархії та духівництва інших конфесій. Участь у заході взяли представники міської та обласної влади й громадськості, військовики. По завершенню панахиди процесійна хода вирушила на міську площу, де відбувся чин похорону.
Наприкінці богослужіння владика Ярослав звернувся зі словом до присутніх. Він нагадав про події минулого століття, зокрема вересень 1939 р., коли більшовики окупували Західну Україну. Тоді, за даними дослідників, було вбито 24 тисячі осіб. У в’язниці НКВС на вул. Стрийській за декілька днів знищили 1200 осіб. Вони вмирали за свою землю. Завдання нащадків – не тільки вшановувати їхню пам’ять, а й берегти заповіт, що вони залишили: боротися за майбутнє батьківщини, стояти за неї на смерть. «Ми повинні чувати, бо почерк Московії той самий, що був 80 років назад», – наголосив єпископ.
Опісля процесійна хода вирушила до Поля Скорботи, де останки жертв були передані землі. Відтак із завершальним словом до присутніх звернувся владика Григорій. «Як довго вони чекали, коли священник запечатає їхню могилу і вони зможуть віднайти в Бозі блаженний упокій. Як чекали вони на те, щоб ми прийшли їм дати, а радше повернути, забране в них колись добре ім’я», – сказав проповідник.
Єпископ зі смутком відзначив, що сьогодні ми не можемо назвати імен цих жертв, і невідомо, чи колись удасться це зробити. Їх називали злочинцями, ворогами, але для нас вони залишаються героями, вірними синами і доньками свого народу. Але головне те, що вони діти Божі, і, хай ми не знаємо їхніх імен – Він знає всіх і кожного винагородить за страждання і патріотизм. Цього в них ніхто не зможе відібрати
