17 листопада в селі Підлуби Яворівського району Львівської області велелюдно й урочисто відзначили 30-річчя виходу Української греко-католицької церкви з підпілля. Гостями цієї значущої події стали о. Володимир Палчинський (ЧСВВ) та його співбрати по чину – о. Дам’ян Кастран і о. Юліан Хомечко.
Десятки сіл і міст Львівщини та інших областей Західної України завдячують ієромонаху Володимирові, що надавав вірним духовну опіку й сприяв відновленню греко-католицьких святинь.
Отець Володимир Палчинський згадав ті часи, коли люди страждали за релігійні переконання, але трималися їх попри переслідування й репресії, як могли, оберігали своїх духовних наставників, допомагали їм, робили все залежне, щоб передати свою віру новій генерації: дітям, онукам і правнукам.
«Тепер інший час, який показав усьому світові на прикладі відродження Української греко-католицької церкви в нашій країні, як може вистояти церква, коли віра передається з покоління в покоління. Це – ще одне ствердження того, що Бог – понад усе, які виклики та випробування не ставило б перед нами життя. Тому й сьогодні ми повинні дорожити нашою церквою й бути вірними Богові. Віра, щира молитва і любов до Бога завжди були і залишатимуться найціннішими скарбами для людини. Продовжуйте сповідувати свою ревну віру, передавайте її дітям, щоб і надалі росла і кріпла», – закликав священнослужитель.
Отець Володимир також розповів, що свого часу в Підлуби та сусідній Бердихів потрапив на служіння завдяки сестрам зі згромадження Святого священномученика Йосафата, які походили із цих сіл. Їхнім духовним провідником після звільнення з тюрми й аж до смерті був о. Матей Шипітка, а згодом – о. Дам’ян Богун. Сюди на служіння в період гонінь церкви часто приїжджали й отці студити Василь Вороновський та Йосиф Мілян. Загалом на Яворівщині за часів підпілля священнослужителі Василіянського чину обслуговували тринадцять населених пунктів. Багатьох благословили і на священницьку місію.
Для прикладу, о. Володимир Палчинський хрестив о. Юліана Хомечка, уродженця села Коти Яворівського району, і давав шлюб його батькам; хрестив та благословив на священницьку дорогу ще одного ченця ЧСВВ із цього ж села – о. Йосафата Фітеля; на служіння Богові спровадив теперішнього екзарха Харківського – владику Василя Тучапця, вихідцю з Яворова.
Того дня своїми спогадами ділилися старші жителі села, розповідали про відновлення місцевого храму й про плани щодо його благоустрою. А Софія Лісовська, Софія Дида й Ольга Шопська повідали про значущість діяльності «Апостольства молитви» за часів підпілля, про таємні вінчання й хрещення, про допомогу в похованні греко-католиків.
Насамкінець усі дійшли висновку, що розвій церкви – це закономірний результат самовідданого служіння багатьох її подвижників, палких невпинних молитов, стійкості у вірі. А головне – Божої ласки до українського народу.
Галина Мельник
