У Дрогобичі 21 листопада 2021 року освятили новозбудований василіянський монастир Святих Апостолів Петра і Павла. Архиєрейську Божественну Літургію очолив владика Василій Тучапець, ЧСВВ, екзарх харківський.

     Із владикою Василієм Службу Божу служили отці Йоан Школик, ЧСВВ, протоігумен провінції Найсвятішого Спасителя; Макарій Ленів, ЧСВВ, Апостольський адміністратор для греко-католиків Криму; Веніамин Чернега, ЧСВВ, провінційний вікарій; Пантелеймон Трофімов, ЧСВВ, ректор ВІФСБ; о. Іван Паньків, декан дрогобицький; о. Лука Буняк, ЧСВВ із Закарпатської провінції Святого Миколая, та численне духовенство.

     У проповіді владика Василій зазначив: «Визначальною чеснотою віри є вірність Христові та Його Католицькій Церкві й наступникам апостола Петра, римським архиєреям. Завдяки цій вірності отці в Дрогобичі зазнали мученицької смерті й так засвідчили свою вірність Христові та Його Церкві. Тому був такий успіх і благословення цієї місії та праці служіння отців-василіян у Дрогобичі».

     Наприкінці Божественної Літургії ігумен монастиря о. Йосиф Кралька наголосив: «У день освячення монастиря надіємося, що це каміння стане ніби живим камінням завдяки кожному з нас, котрі бажають, щоб ця парафія була завжди живою і відкритою на потреби кожної людини».

     Після Божественної Літургії владика Василій вручив грамоти о. Макарію Леніву, який був ігуменом монастиря під час початку будівництва, та сьогоднішньому ігумену о. Йосифу Кральці, під керівництвом якого цей проєкт завершено, та освятив монастир.

Історія храму та монастиря

     Василіянський монастир Святих Апостолів Петра і Павла в Дрогобичі є наступником і продовжувачем перших монастирів отців-василіян на Дрогобиччині, у селах Дережичі, Лішня та Л

етня. Після того як 1758 року просто на Великдень згорів Держичівський монастир, ченці остаточно вирішили звести один великий монастир. Утіленню ідеї завадив перший поділ Речі Посполитої, внаслідок якого 1772 року Галичина опинилася під владою австрійського імператора Йосифа ІІ. Нова влада спочатку прихильно поставилася до проблем українського населення та чернецтва. На прохання протоігумена о. Онуфрія Братковського 31 грудня 1774 року імператриця Марія Терезія дозволила отцям-василіянам після ліквідації трьох старих монастирів побудувати поблизу міста один великий. Одночасно вона висунула вимогу: загальна кількість монахів не збільшиться, а келії споруджуватимуть власним коштом.

     Отці придбали в міщанина Василя Ортинського великий шмат поля і взялися за роботу. Керувати нею доручили новопризначеному першому ігуменові дрогобицького монастиря о. Глик

     Виконуючи побажання парафіян, 1775 року отці-василіяни відкрили при монастирі школу, реорганізовану в гімназію з українською мовою навчання, де, крім інших предметів, викладали «любомудріє» — філософію. На відзначення успішної діяльності гімназії 1780 року церковний собор надав ігуменові монастиря титул ректора. Однак уже 1784-го провели реформу галицьких шкіл, внаслідок чого Дрогобицьку українську гімназію отців-василіян ліквідували. Про неї нагадує пам’ятна таблиця на фасаді монастиря, встановлена 1991 року.ерію Дубицькому, який пробув у Дрогобичі 30 років. Монастир та церкву Святих Апостолів Петра і Павла побудували за три роки. На жаль, сьогодні невідомо, який вигляд мала святиня.

     Дерев’яні приміщення храму та монастиря з 1777 року могли зберегтися, якби не прикрий випадок. У 1825-му двоє хлопців, які харчувалися в монастирській їдальні, підпалили будівлі, і вони згоріли дотла. Вогонь знищив майже всі церковні цінності, вдалося врятувати лише вівтар та кілька ікон. Ігумен Йосафат Качановський виклопотав в австрійської влади дозвіл звести новий кам’яний храм і монастир. Старанням ченців та парафіян за три роки знову спорудили храм, про що свідчить надкупольний хрест із 1828-го. Ще три роки тривала малярна та художня робота. Церкву освятили на день Святого священномученика Йосафата 1831 року. На пам’ять про цю подію храм Святих Апостолів Петра і Павла має додаткову назву — Священномученика Йосафата.

      Сто років по тому храм закрили через ремонтно-реставраційну роботу. Деякий час приміщення монастиря Святих Апостолів Петра і Павла здавали в оренду платній міські й лікарні для людей з інших населених пунктів. Пізніше його винаймали на помешкання приватні особи, зокрема відомий адвокат, політичний і громадський діяч, голова дрогобицької «Просвіти», майбутній президент УНР в екзилі Степан Витвицький, якому на стіні монастиря відкрили меморіальну таблицю 24 серпня 2004 року. 4 грудня 1934-го оновлену церкву освятив перемишльський єпископ Йосафат Коциловський, ЧСВВ. Як свідчать дослідники, монастир Святих Апостолів Петра і Павла вів широку господарську діяльність.

     Важливим напрямом діяльності отців-василіян у Дрогобичі в міжвоєнні роки ХХ століття стала культурно-освітня праця. Коли у вересні 1939 року Західну Україну окупували

 війська, то нова колоніальна влада деяких монахів репресувала, а ієромонахи Северіян Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак загинули в катівнях НКВС у Дрогобичі. Святіший Отець Іван Павло ІІ під час візиту в Україну 27 червня 2001 року проголосив їх блаженними мучениками.ан Витвицький, якому на стіні монастиря відкрили меморіальну таблицю 24 серпня 2004 року. 4 грудня 1934-го оновлену церкву освятив перемишльський єпископ Йосафат Коциловський, ЧСВВ. Як свідчать дослідники, монастир Святих Апостолів Петра і Павла вів широку господарську діяльність.

     У 1944-му храм Святих Апостолів Петра і Павла перетворили на катівню НКВС і пересильну в’язницю для репресованих за християнську віру й національну справу. Після ліквідації 1959 року Дрогобицької області храм передали педагогічному інститутові, і він слугував студентським клубом для танців та інших розваг. У монастирі були розміщені лабораторії.

     Святиню повернули Чину Святого Василія Великого 22 лютого 1990 року. Першим ігуменом відновленого монастиря став о. Лаврентій Івасечко, ЧСВВ. Усередині й довкола храму провели відновлювальну роботу, митець Всеволод Луців і п’ять львівських художників розписали храм. Іконостас розписували Петро Кемпа та Михайло Баранський. 12 липня 1990 року, на день храмового празника, уперше від часу закриття на подвір’ї відбулася Служба Божа. 9 квітня 1991 року Глава УГКЦ Мирослав-Іван, кардинал Любачівський, відвідав обитель, ознайомився з ходом реставраційних робіт і уділив вірним архиєрейське благословення. Того ж року від дня храмового празника у святині відновили регулярне богослужіння. Відновлений храм і монастир 12 липня 1993 року урочисто освятив преосвященний владика Софрон Дмитерко, ЧСВВ.