12 січня 2020 року в Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, нововисвячений владика Степан Сус виголосив свою першу проповідь, у якій зазначив, що через християн загалом і священнослужителів зокрема Господь зустрічається з тими, хто ще не знайшов свого шляху до Нього, і висловив надію на те, що йому вдасться стати добрим провідником для всіх, хто шукає Бога. Владика навів приклад мучеників церкви, через яких Бог звертався навіть до їхніх гонителів. Тоді не служили літургій і не призначали до патріарших курій – усе було дуже просто.

     «Нехай там, у вічності, вони моляться, щоб моє служіння було гідним архиєрея Української греко-католицької церкви», – сказав єпископ.
     Владика Степан поділився історією про те, як довідався, що його обрали єпископом. Він був у Вашингтоні – брав участь у 44-му марафоні морської піхоти. Разом з ним бігло десятеро військовиків з України – усі на протезах. «Ми долали відстань у десять кілометрів. Біжучи поруч з майором Юрієм Козловським…, я ті десять кілометрів думав, скільки в житті ми докладаємо зусиль, аби подолати виклики й труднощі. Як нелегко нашим воїнам, які вранці встають з ліжка, надягають на ногу протеза, ідуть умиватися: хтось однією рукою, хтось обома. І так щодня починають своє життя…»

      Через два дні владика дізнався, що йому належить долати новий марафон – у житті церкви. «Це справді був нелегкий викликдля мене. Суто по-людськи розумію, що мені доведеться покинути спільноту гарнізонного храму, військових капеланів, багатьох людей, яких я знаю у Львові. З другого боку, я свідомий того, що це покликання, до якого мене запрошує Сам Господь. Він колись мене покликав до цього служіння як священника. Сьогодні кличе далі… Я не знаю, яким буде моє завтра, але знаю, що воно буде з Богом. Хоч би з якими труднощами довелося зіткнутися в курії, я знаю, що з Богом усі їх можна
подолати… Юрій Козловський казав, що він молиться щодня, надягаючи протези на свої ноги. Коли він біг, теж молився, щоб витримати. І я робитиму це…».
     Насамкінець владика виголосив слово подяки: «Цього дня дякую Богові, церкві, Папі Францискові, Блаженнійшому Святославу, апостольському нунцієві в Україні архиєпископу Клаудіо Ґуджеротті, співсвятителям, усім владикам Синоду єпископів УГКЦ, представникам Римо-католицької церкви та Православної церкви України, священникам, ченцям та черницям...
     Дякую своїй мамі, яка жодного разу не випустила мене з дому без благословення святою водою, і татові, який завжди тихо поруч. Дякую своїй дорогій бабусі Антоніні, їй уже 94 роки, і вона сьогодні з нами. Дякую воїнам та друзям, парафіянам і мешканцям Львова, Чишок, Винників, Бучача. Вдячний усім вам!».
      Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті, що прибув на хіротонію, звернувся до владики Степана з такою настановою: «Єпископ для церкви – це дуже великий дар, адже він є
наступником апостолів, гарантією ідентичності нашої віри. Складаю найкращі вітання від усієї Вселенської церкви Українській греко- католицькій церкві за цей вияв ласки. Преосвященний владико, дар, який ви отримали, такий величний, що всього життя недостатньо, щоб його збагнути».
      Також з вітальними промовами виступили владики Римо-католицької церкви та Православної церкви України: владика Віталій Скомаровський, секретар римо-католицької Конференції єпископів України,
владика Олександр (Драбинко), митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, та владика Митрофан (Бутинський), єпископ Харківський і Богодухівський Православної церкви України.