Український церковний діяч, василіянин, сповідник віри, підпільний єпископ Станіславської єпархії УГКЦ Яків Тимчук прийшов у цей світ 24 серпня 1919 р. у селі Дуплиська Заліщицького повіту на Тернопільщині. Батьки, Григорій і Марія (з роду Борсуків), назвали новонародженого Ярославом. Усього в сім’ї було семеро дітей: троє синів і четверо доньок, їх виховували в любові й дусі побожності. Григорій і Марія Тимчуки дуже хотіли, щоб сини стали священниками, тож усіляко підтримували Ярослава і його брата Євгена.
Після закінчення сільської школи Ярослав почав навчання в гімназії монастиря отців василіян у Бучачі. 16 серпня 1934 р. в Крехові вступив до Василіянського чину, відбув чернечий новіціят. Упродовж 1936–1939 рр. вивчав гуманістику й риторику в Добромильському монастирі. Від 1939 р. продовжував вищу духовну освіту в польському м. Ярославі. Згодом студіював філософію й богослов’я в Кристинополі.
13 вересня 1942 р. в Крехові склав вічні обіти, а 27 грудня в Перемишлі отримав дияконські свячення. Священницькі свячення отримав у Перемишлі 3 січня 1943 р.
Першу службу Божу відправив у Гошівському монастирі на Ясній Горі. Від 1944 р. до листопада 1946 р. о. Яків служив парохом у Чортківській церкві Святої Покрови.
З поверненням у наш край більшовицької влади, коли розпочалися жорстокі переслідування УГКЦ, о. Яків Тимчук продовжував нести своє служіння таємно. Був змушений шукати роботу, щоб уникнути переслідувань за «дармоїдство» або порушення житлового законодавства. Улаштувався доглядачем у Коломийському краєзнавчому музеї. Працював на цукрозаводі «Хрещатик» у с. Кострижівці, в аптеках м. Копичинці і Теребовлі. Але повсюди за ним стежило невсипуще око КДБ, і тому на жодному місці о. Яків довго не затримувався – його звільняли як «ненадійного». Отож він змушений був удатися до найсуворішої конспірації, навіть жив під чужим іменем.
Незважаючи на переслідування й постійну небезпеку арешту, о. Яків був надзвичайно мобільним і всюди встигав. Регулярно правив богослужіння на Самбірщині, Дрогобиччині, Стрийщині, Коломийщині, Надвірнянщині, Косівщині, Чортківщині, Заліщанщині, Теребовлянщині, у Тернополі, Коломиї, Чернівцях.
Завдяки величезній силі волі, наполегливості, енергії та відвазі священника численні парафіяни не були залишені без опіки. Діти були охрещені, закохані пари – повінчані, смертельно хворі – єлеопомазані. Отця Якова переслідували, не раз затримували, проте щира любов до Бога, а ще підтримка багатьох простих людей усе перемагали й допомагали переборювати труднощі.
Як згадують сучасники, о. Яків був надзвичайною людиною. Він по-особливому ставився до дітей: старався їх розуміти, навчати, вислуховувати, щиро розмовляти з ними. Багато читав, цікавився літературними новинами. Вбирався просто, щоб не привертати уваги сторонніх, але акуратно, казав, «що не одяг прикрашає людину». Був чудовим проповідником і духівником, вражав слухачів своєю натхненністю.
Ще одним напрямом діяльності о. Якова Тимчука була опіка над підпільними чернечими спільнотами та виховання молодих священників. У 60-х роках отець-професор Єронім Тимчук, який очолив підпільну семінарію, що діяла у Львові і Стрию, залучив свого брата до роботи. У період підпілля о. Яків був магістром сестер служебниць, також опікувався сестрами Пресвятої Родини.
1977 року, коли провідники катакомбної церкви докладали зусиль, щоб поповнити лави греко-католицького духівництва та зберегти підпільний єпископат, владика Софрон Дмитерко висвятив о. Якова Тимчука на єпископа-помічника й призначив його помічником Станіславівської єпархії.
Титулярний єпископ Яків Тимчук вельми спричинився до організації нових і пожвавлення діяльності вже наявних спільнот «Апостольства молитви» в Галичині. Осередки Третього чину, які він організував, діяли в Коломиї, Калуші, Долині, Болехові, Делятині, Івано-Франківську, Львові, Жовкві, Дублянах, Бучачі, Борщеві, Заліщиках, Чорткові та в багатьох інших містах і селах Івано-Франківської, Львівської й Тернопільської областей. Отець Яків був їхнім опікуном і духовним провідником.
Надзвичайно скромний, життєрадісний, хоч і був уже тяжко хворий, таємно, але щиро та чесно душпастирював єпископ до останнього подиху. Про це донині пам’ятає багато вдячних сердець.
Отець Яків (владика Тимчук) спочив у Бозі 20 грудня 1988 р. у м. Чорткові. У Заліщиках в останню дорогу владику проводжали тисячі людей з різних міст і сіл.
Смерть о. Якова стала прологом відродження УГКЦ в нашому краї. Через 20 років апостольський адміністратор Бучацької єпархії о. Дмитро Григорак (ЧСВВ), виголошуючи поминальну промову на могилі єпископа сказав: «Такі світлі постаті, як владика Яків, його брат о. Єронім та інші наші мученики, сповідники за віру католицьку, зробили можливим, щоб настав цей час, наш час – час свободи нашої церкви, а також нашої держави, бо це було нероздільним».
Місце поховання владики Якова Тимчука й отця-професора Єроніма Тимчука на старому цвинтарі в Заліщиках стало для містян пам’ятним. Традицією стало щорічне вшанування цих сповідників віри. У день смерті владики служать поминальні святі літургії та панахиди. У Заліщиках і Чорткові відбуваються тематичні академії, конференції та вечори пам’яті. У 25-ті роковини від дня смерті владики Якова Тимчука з ініціативи настоятеля церкви Покрови Пресвятої Богородиці о. Івана Сендзюка проведено єпархіальний турнір з настільного тенісу.
2010 року при вході на міський цвинтар у Заліщиках зведено величну каплицю на честь архиєрея Якова та ієромонаха Єроніма (ЧСВВ). 15 листопада 2018 р. преосвященний владика Димитрій Григорак, єпископ Бучацький, освятив каплицю та благословив ювілейний хрест й фігуру Фатімської Богородиці в м. Чорткові.
Пам’ять про владику увічнена в матеріалах фотовиставок і музейних експозиціях. Так, у створеному з ініціативи о. Івана Сендзюка парафіяльному музеї при храмі Покрови Пресвятої Богородиці в Заліщиках є експозиція, присвячена о. Якову.
З ініціативи о. Никодима Гуралюка (ЧСВВ) в Марійському центрі Покуття в селі Погоні зводять пам’ятники трьом сповідникам віри ЧСВВ: владикам Софрону Дмитерку, Григорію Балагураку та Якову Тимчуку.
2009 р. Бучацька єпархія видала збірку спогадів і роздумів про єпископа. У серпні 2019 р. у видавництві «Родовід» м. Чернівці з’явилася друком книжка автора цих рядків «Дорогою правди», присвячена пам’яті владики Якова та отця-доктора Єроніма Тимчуків.
Яків Тимчук упродовж 45 років священницького і 53 років чернечого життя невтомно засівав зерно Боже, зміцнюючи людей у надії на перемогу українського народу й церкви. Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав як доброго Пастиря, великого Патріота, чудову, порядну Людину.
Михайло Сопилюк, історик
