У свої 35 років Марія Вальєхо-Нагера мала все, про що можна тільки мріяти: щасливу сім’ю, успішну кар’єру журналістки й письменницьку славу. Але жінку не покидало відчуття, що в її житті бракує чогось дуже важливого…
Народилася Марія 1964 року в Мадриді в сім’ї, що свято берегла й дотримувалася всіх церковних звичаїв і традицій. Але невдовзі родина зазнала тривожних метаморфоз: серця ревних християн збайдужіли до віри. На богослужіння вони приходили тільки в неділю, та ще й запізнювалися, вервицю почали вважати пережитком середньовіччя, а священників – наївними простаками, що зберігали целібат у латинській церкві. Із першого святого причастя дівчина запам’ятала тільки пишний обід з подружками, смачні пиріжки й багаті подарунки. Батька тоді в церкві не було, він дивився футбол по телевізору.
З плином часу нічого не змінилося, навпаки, здавалося, що родина ще більше віддалилася від Бога. Пиха, зарозумілість, зверхність, гординя витіснили із сердець віру. Для Марії Ісус Христос, Пречиста Діва Марія, а також священники, черниці – усе, що було пов’язане із церквою, перетворилося на дитячий спогад. Вона вийшла заміж, народила трьох дітей, побудувала блискучу кар’єру, та місця для Бога в її житті не було.
Усе змінилося одного осіннього дня. Це був листопад 1999 року. Натоді Марія проживала в Лондоні. Вона поспішала на зустріч з подругами й обдумувала їхню телефонну розмову напередодні. «Важливу річ хочемо тобі розказати, пов’язану з католицькою церквою», – схвильовано говорили вони телефоном. Марія давно вже не відчувала в серці зв’язку з релігією, і йти в ресторан під дощем не мала ніякого бажання, але цікавість узяла верх, тож вона вирушила на місце зустрічі.
Подруги, Христина й Енні, нещодавно подорожували Балканами й відвідали Меджугор’є. Христина сказала Марії: «Ти повинна поїхати туди, адже Матір Божа чекає там на тебе». Жінка не могла приховати розчарування: вона надіялася на якусь сенсацію, а тут знову релігійні сумнівні об’явлення. Вона вважала, що все, що відбувається в Меджугор’ї, усі ці об’явлення є вигадкою й змовою місцевих францисканців, щоб легко заробляти гроші на прощах. Душа збурилася, одна за одною почали виникати різні думки, вони накочувалися одна на одну, мов хвилі на берег. Раптом Марія чітко й виразно почула у своїй свідомості слова: «Дочко моя, чому ти боїшся мене? Прийди до мене, Я чекаю тебе тут». Її подив не мав меж: це був жіночий голос. Зворушена до глибини душі, приголомшена, Марія змінила тон і тихо промовила: «Ну що ж, сама не знаю, чому це говорю, але поїду з вами в Боснію – візьміть для мене квиток».
У липні 2000 року Марія з групою прочан прибула в Меджугор’є. Спочатку ніяких душевних зрушень вона не відчувала. На богослужіннях скучала, до сповіді також не було ніякого бажання. Та її зацікавила постать візіонера Якова, і Марія захотіла зустрітися з ним, щоправда, для того, щоб виявити неправдивість об’явлень, довести всім, що це обман. Покладалася вона на свій життєвий досвід і знання з педагогіки й психології.
Та Господь мав інші плани. Він увійшов у життя Марії. Дорогою до цієї зустрічі її пройняла Божа любов. Вона загубилась у просторі, утратила відчуття часу, і цей світ перестав для неї існувати. Пізніше вона писала про цю подію й порівнювала її з легким подувом вітру, з ніжним туманом, витвореним божественною природою, що опускається, як роса, і накриває все, як сніжинки взимку. Тієї миті вона почула у своїй душі голос: «Дочко моя, Я так сильно люблю тебе. Я люблю всіх людей на цій землі, але мало хто відповідає мені взаємною любов’ю». Після цього Марія побачила своє життя, відчула свої помилки: гріхи, слова і вчинки… Перед її очима, як у кіно, промелькнуло все життя: випадки слабості, відступництва від віри, коли вона ображала Бога і ближніх. Це видіння тривало секунди три, і в Марії не залишилося сумнівів, що справедливий Бог бачить усе, але найперше Його цікавить людська любов. І вона зрозуміла, що спасіння людини залежить від любові Господа, а не від людей, які Його люблять.
У Марії виникло два великі бажання: відшкодувати Ісусові за все зло, яке вона вчинила протягом свого життя, і щоби Він швидше забрав її до Себе. І знову в її свідомості пролунав голос: «Ти ніколи не зможеш розрахуватися за всю любов яку Я відчуваю до тебе. Тобі потрібно далі йти своєю дорогою. Твій час ще не настав. Від сьогодні ти повинна сповіщати світові Добру Новину: Я є правда».
Марія прийшла до тями, у глибокому потрясінні сіла на лавку. Вона чула, як подруга допитувалася, що трапилося, але не могла відповісти – усе думала про почуте. Ще рано було ділитися з людьми Божою любов’ю, яка торкнулася її. Поки що вирішила зустрітися з візіонером Яковом, а потім звернулася до отця О’Моллі – ірландця, який супроводжував їхню групу, з бажанням приступити до сповіді. Сповідь була довгою. Вона покаялася у своїх гріхах, розказала про пережиту ласку Божу, яку відчула під час прощі.
Маріїне життя кардинально змінилося. Вона повернулася до вервиці, відчула її велику силу. Кожна зернина стала пострілом у диявола – ворога людства. Жінка запам’ятала слова свого сповідника: «Тобі може бути нудно або ні, але пам’ятай: щоразу, коли молишся на вервиці, ти надягаєш на шию диявола міцного ланцюга, другий кінець якого тримає Мати Божа. Вона контролює його й не дозволяє йому тебе знищити».
Лукавий не забарився із нападом. Після повернення до Лондона Марію на кожному кроці чекали глузування, осуд, переслідування. Майже всі друзі відвернулися від неї, вона вважали, що в Меджугор’ї вона втратила глузд, а її оновлення – вплив наркотиків їй там підсунули. Але в саме серце жінку вдарила найрідніша людина – її чоловік. Його кпини й плітки про неї завдали страшних страждань.
Бальзамом на всі ті рани стала молитва на вервиці й добрі поради отця О’Моллі. Він казав: «Щоразу, коли відмовляєш вервицю, будь впевнена, що Матір Божа буде тримати тебе за руку. Кожне зернятко – це сповнені любові обійми твоєї Матері. Ніколи не забувай про це, дитино. У майбутньому це врятує тебе від багатьох страждань». Отець О’Моллі виявився не тільки добрим капеланом для прочан, але й успішним духовним наставником для Марії на її шляху сприйняття віри. Під його проводом вона засвоювала знання катехизму, прочитала такі книги, як «Трактат про правдиве вшанування Пречистої Діви Марії» Людовика Гриньона де Монфора, а також твори святих с. Фаустини Ковальської й о. Піо. Це допомогло відомій письменниці стати на правдиву стежину життя.
Вона перестала цікавитися гучними вечірками, теревенями. Замість торговельних центрів, у яких раніше любила бувати, Марія стала за кожної нагоди відвідувати церкву. Незабаром служба Божа, сповідь стали для неї головною опорою духовного життя. Зрозумівши ціну поклоніння Святим Дарам, вона описала свої відчуття: «Моя душа переживає своєрідні потрясіння, оживає й стає дуже чуйною до того, що Бог хоче мені сказати, незважаючи на те, що все це відбувається в цілковитій тиші. Це важко пояснити: наш Бог дуже тихий, але не глухий. Цей спосіб молитви й послання Його любові через тишу є одним із найважливіших моментів у тайні мого життя разом з постійною присутністю Матері Божої у хвилини найбільших небезпек. Вона завжди приходить мені на допомогу».
Марія також зрозуміла, що Богородиця завжди веде нас до Ісуса, до Його Містичного Тіла, яким є церква. Коли отець О’Моллі пояснював підопічній, що всі віряни – це Тіло Христове і що всіх їх Він огортає Своєю милосердною душею, жінка відчула палке бажання віднайти власне місце в церкві. Це бажання не залишилось без відповіді.
Під час ушанування Святих Дарів Марія отримала послання від Пресвятої Діви, з якого дізналася, що вона – це рана в боці Ісуса Христа, якої завдав сотник, коли Спаситель помер на хресті. Пізніше написала: «Відтепер я особливо люблю цю Рану… Я тисячу разів шукала в ній укриття. Це мій дім, світло, сховище і потіха. Коли піднімається буря і я відчуваю загрозу, біжу до неї. Цієї хвилини прошу Його, щоби Він прийняв мене у Своє Тіло і занурив мене у Свою Кров і спасенну воду».
Згодом Марія справді відчувала, що вона, як християнка, належить до святої церкви. І навіть прийняла думку, яку підсунув її диявол, що всі її гріхи в сповіді прощені й відкуплені і вже нема чого просити прощення. І все ж таки вона сказала Богові: «Якщо це так, то покажи мій гріх, щоб я визнала його».
Минуло зовсім мало часу, і, якось прогулюючись парком, вона згадала давній випадок. Коли Марія була студенткою, її, молоду і гарну, хотів сфотографувати несміливий і несимпатичний хлопець. Вона випадково дізналася про його почуття й публічно висміяла, та так, що ще довго всі з її оточення принижували бідолаху. А він мовчав і терпляче все зносив. Згадавши цю прикру історію, Марія вирішила знайти свого однокурсника й попросити в нього пробачення за кривду, якої колись завдала йому. Від подруги довідалася, що він одружений, має дитину. На жаль, його адреси й телефону в неї не було. Марія посвятила свого однокурсника Матері Божій, просячи для нього й для його сім’ї всіх Божих ласк, а також пообіцяла щоденно молитися на вервиці за прощення своєї давньої провини. Це тривало довго: днями, місяцями й роками. Протягом цього періоду дізналася більше про силу відкуплення молитви, а також з покорою визнала перед Богом свою недосконалість. Водночас не втрачала надії на зустріч із цим чоловіком.
Аж 2007 року Марія отримала цікавого листа від незнайомої жінки. Вона писала про одного парафіянина і його незвичну поведінку в церковній громаді. Він дуже здивувався, коли побачив на обкладинці релігійної книжки ім’я Марії. Згадка про неї була важким спомином, та пізніше той чоловік став ревним читачем її творів. У листі ця жінка писала: «Він попросив мене, щоби я передала від нього вітання й поздоровила з творчими успіхами, за якими він тепер спостерігає з великою радістю. Ось його ім’я…, але він сумнівається, чи ви його пам’ятаєте…».
Після листа події стали стрімко розвиватися. Марія зв’язалася з цією жінкою й попросила дати контактні дані свого однокурсника, отримавши номер телефону, відразу набрала його. Почала просити пробачення, але він перервав її й сказав, що простив їй усе. Марія була щаслива, дякувала Божій Матері за те, що розв’язала проблему, яка декілька років обтяжувала її совість. Укотре жінка переконалася, що молитва за заступництвом Богородиці приносить добрі плоди, хоч іноді це буває не відразу.
Сьогодні Марія поспішає ділитися своїм скарбом віри, виступаючи з лекціями по всьому світі, і працює над новими книжками, які мають успіх у багатьох країнах. Якщо спочатку вона стала відомою завдяки повісті антицерковного змісту й навіть була номінована за неї на літературну нагороду в Іспанії, то тепер свій письменницький дар Марія повністю посвячує для прослави Божої любові, яка обнімає кожну людину. Щоденно вона старається йти за покликом, який почула в Меджугор’ї: «Розказуй, що Я є правда і життя!».
За матеріалами статті «Три секунди, що змінили все життя» Марії Зборальської
(часопис «Любите друг друга!». – № 1 (23). – 2018 р.)
о. Мелетій Батіг, ЧСВВ, 28 травня 2018 р., м. Крехів
