Й. Ф. Наближаються десяті роковини відходу в засвіти отця Софрона Яциківа — постаті знаної, винятково жертовної. У студії радіо «Франкова земля» з професором Миколою Зимомрею поговоримо про те, яким знали о. Софрона.

М. З. Дорогі радіослухачі, дорогий пане Йосипе! Звичайно, тема, яку Ви запропонували закроїти в цій передачі, справді, я б сказав, ласкаво святенна. Тому що о. Софрон, якого я мав честь знати, і вдячний долі, що пізнав його, був людиною особливою. Маю сказати, що таких особистостей: духовно багатих, щирих, посвячених на службу Богові, народові й Україні — мало. Й ось уже десять років Дрогобиччина без його голосу. Дрогобиччина не має подібного голосу. Чому не має, адже духівників багато? А тому, що отець Софрон жив іншими, жив не собою; жив інакшим — тим високим, що має в собі велику силу. Тарас Шевченко в «Давидових псалмах» писав:

Чи ти мене, Боже милий,

Навік забуваєш,

Одвертаєш лице своє,

Мене покидаєш?

Доки буду мучить душу

І серцем боліти?

Доки буде ворог лютий

На мене дивитись

І сміятись! Спаси мене,

Спаси мою душу,

Да не скаже хитрий ворог:

«Я його подужав».

Отець Софрон був саме такою людиною — якої ворог не міг подужати. У цьому його особливість.

Й. Ф. І в кожному рядку, який Ви щойно прочитали, чутно присутність о. Софрона.

М. З. Так, тому що о. Софрон умістив у собі дуже багато променів — світлих, благодатних. Ці промені й сьогодні дарують тепло тим, кому пощастило пізнати отця. Він був правдивий і в одязі, і в рухах, і в нечастій усмішці — у всьому його єстві. Він був ласкаво святенним, його характерові цілком відповідають слова канонічного тексту: «Господи, взиваю до Тебе! Вислухай мене, вислухай, Боже, голос моління мого, коли буду молитись до Тебе! Вислухай мене, Господи! Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило, перед Тобою. Підношення рук моїх — як жертва вечірня! Вислухай мене, Господи!..».

Ніколи не забуду, як о. Софрон поспішав на службу Божу до ями, куди вороги поскидали сотні вбитих ними людей. Незважаючи на липневу спеку, він квапився. Пригадую його слова: «Боже, мушу встигнути! Мушу встигнути відмолити молитву за тих невинно убієнних, яких вороги люті поскидали в яму, щоб там вічна сіль з’їла навіть кістки людей наших. Вороги помилилися. Помилилися тоді, помиляться й тепер. Бо орда, як ведмеді люті, як дикі, сунуть на чесних людей, палять, нищать».

І водночас на гадку спадають рядки дванадцятого псалма із циклу «Давидові псалми» Тараса Шевченка:

Як упаду в руки,

В руки вражі, спаси мене

Од лютої муки.

Спаси мене, помолюся

І воспою знову

Твої блага чистим серцем,

Псалмом тихим, новим.

Така нам порада, такий наш духовний арсенал. За аналогічними принципами жив о. Софрон. І ми маємо читати, навчатися, бо ці тексти допомагають нашому народові оживити надію на те, що свята перемога вимолена нашими людьми.

Й. Ф. Я запитую багатьох людей: «Що ви пам’ятаєте про о. Софрона?». І вони розповідають вельми цікаві історії. Ви зараз працюєте над книгою пам’яті о. Софрона, тож таке запитання слушно поставити й Вам.

М. З. Добре було б, щоб усі люди, які мали честь знати о. Софрона, відгукнулися й подали до редакції «Франкової землі» свої спомини. Навіть три рядки, навіть п’ять чи бодай один — це було б свідченням того, що він досі з нами, підтвердженням усенародної любові, і на цьому ґрунті вічно квітла б світла пам’ять про о. Софрона.

Він похований, як князь, біля церкви, яку збудував для народу. Мені приємно, що люди ходять до його могили, не забувають до неї дорогу. Я хотів би при цій оказії згадати рядки із псалма вісімдесят сьомого, які часто повторяв отець Софрон:

Господи, нехай дійде до Тебе молитва моя,

Прихили вухо Твоє до моління мого.

Бо стражданнями сповнилася душа моя,

І життя моє наближається до гори.

Важко сказати, чому о. Софрон укладав у ту чи іншу молитву ще й власні акценти: додавав те слово, яке пасувало до тодішньої ситуації, і це, як на мене, означало, що він володів високою культурою душі. Не тільки високою культурою слова, але ще і того іншого світу, який не кожному дано. Отой світ, ним вимолений, був завжди чистий, як бурштин, оброблений рукою Майстра.

Джерело: Радіо «Франкова земля»