Практика призупиняти війни через сакральні події тягнеться ще з часів Стародавньої Греції. Тоді кожні чотири роки на час Олімпійських ігор зупинялися протистояння між грецькими полісами й оголошували перемир’я (екіхірія). Це давало змогу атлетам, їхніх сім’ям і звичайним мандрівникам безпечно подорожувати й брати участь в Іграх. Цей час був священним для всієї Олімпії. Атлети, філософи й поети змагалися за першість і присвячували свої перемоги Зевсові.

     1993 року Генеральна Асамблея ООН закликала відродити давню традицію Олімпійського перемир’я на всіх майбутніх Іграх. І хоча ці заклики неодноразово ігнорувала та сама росія, усе ж це явище може допомогти нам наблизитися до розуміння іншого дива – різдвяного перемир’я 1914 року. Коли на Західному фронті під час Першої світової війни з окопів лунали колядки, солдати обмінювалися подарунками й грали у футбол на нічийній території.

     Які фактори мають збігтися, аби всі учасники війни дотримувалися перемир’я на час Різдва? Чому під час Другої світової війни (та й у наші дні) різдвяне перемир’я стало малоймовірним? Ми спробували з’ясувати це з кандидатом історичних наук і доцентом Київського національного університету Андрієм Руккасом.

Різдво в окопах на Західному фронті

Ось і настало Різдво, сніг побілив землю.

Чути колядки з окопів, та й ми співаємо «О, свята ніч».

Рушниці лежать і спочивають серед сніжинок.

Різдво в окопах. Різдво на фронті, далеко від дому.

    Так описано події Різдвяного перемир’я 1914 року в пісні шведського гурту Sabaton «Christmas truce». Як і в баладі, з наближенням Різдва мокрий дощ поступився морозам, і поле битви припорошило снігом. Надії на швидке закінчення бойових дій зникли, і вже давно тривала затяжна окопна війна. Після місяців у холодних окопах солдатів охопила туга за сімейним затишком і теплом. Про це й події того Різдва збереглися спогади, листи і навіть листівки.

     Грехем Вільямс із п’ятої Лондонської стрілецької бригади пригадував: «Я стояв на стрілецькій сходинці окопу, дивлячись на німецьку лінію оборони, і думав про те, як разюче відрізняється цей Святвечір від тих, що були в мене колись. Якби все було як раніше, батько зробив би ромовий пунш за старим родинним рецептом, який дістався від діда і зберігався не будь-де, а між сторінками сімейної Біблії! Після вечірньої трапези ми прикрасили б житлові кімнати й вітальню традиційними зеленими гілками й з нетерпінням очікували б того моменту, коли можна побажати одне одному щасливого Різдва й підняти келихи на честь свята. Замість цього, міркував я, мушу стояти тут, у залитій водою траншеї серед брудного фламандського поля, і дивитися на плоску, пустельну й занедбану місцевість без найменших ознак життя…Як раптом уздовж німецьких окопів то там, то тут стали з’являтися вогні, які, судячи з усього, були полум’ям свічок, запалених на різдвяних ялинках. Свічки горіли рівно і яскраво в тихому морозному вечірньому повітрі. Інші вартові, які, звичайно ж, побачили те саме, кинулися будити тих, хто спав, із криком «Глянь лишень, що діється!» І в цей момент противник почав співати “Stille Nacht, Heilige Nacht”».

     Тож напередодні Святвечора де-не-де німецькі солдати почали ставити біля своїх окопів святкові дерева й співати традиційні різдвяні пісні, як-от «Тиха ніч». А у відповідь лунали колядки англійських, бельгійських, французьких солдатів із союзних військ. Один за одним солдати виходили без зброї зі своїх окопів, обмінювалися привітаннями, напоями, сигаретами, фотографіями, шинкою та шоколадом. А дехто «давав перцю противникам у футбольному матчі на полі, освітленому смолоскипами». Коли ж святкування затихли, військові повернулися на свої позиції.

     Такі спонтанні, неорганізовані й нецентралізовані перемир’я між солдатами командування забороняло. Це були домовленості на місцях про припинення вогню та поховання померлих, коли люди діяли за принципом «живи сам і дай жити іншим». Сьогодні ми могли б назвати це ініціативною польових командирів.

     Щоправда, офіційні спроби встановити перемир’я на час Різдва були. Ще на початку грудня 1914 року Папа Бенедикт XV закликав лідерів Європи домовитися про мир, «щоб гармати замовкли принаймні в ніч, коли співають ангели». Але лідери не проявили великого інтересу, тому ініціативи залишалися локальними.

     Та не всі дотримувалися встановленого перемир’я. І навіть у підрозділах, де діяли мирні домовленості, подекуди солдати критикували таку поведінку. Наприклад, Адольф Гітлер, що на той час був посильним у штабі полку. Як взагалі такі речі можуть відбуватися під час війни і невже у німців немає поняття чести? – дивувався він. Несхвально, однак із розумінням, відгукувався про тодішні події генерал британської армії Горацій Сміт-Доррієн: «Позицію наших військ можна зрозуміти, і певною мірою вона викликає співчуття… Але така позиція небезпечна через те, що вона руйнує ініціативу в командирів і бойових дух на всіх рівнях… Дружні контакти з ворогом, неофіційні перемир’я… обмін тютюном та іншими благами, хай якими спокусливими й часом милими вони б не були, – категорично заборонені».

     1915 року з такими речами вже почали активно боротися. У той і наступні роки контактів між солдатами під час Різдвяних свят ставало дедалі менше. Крім того, що цьому перешкоджало військове керівництво, у самих арміях посилювалося негативне ставлення одних до одних із кожною наступною великою битвою чи воєнним злочином. Наприклад, коли німці використали отруйний газ в битві при Іпрі.

Східний фронт

     Різдвяне перемир’я майже оминуло Східний фронт, де воювала Російська імперія проти Австро-Угорщини та Німеччини. Російська імперія жила за юліанським календарем, а Європа – за григоріанським. Відповідно, у Російській імперії та Європі святкували Різдво з різницею в 13 днів (усі святкували 25 грудня, але для одних ця дата наставала раніше, а для інших пізніше). Тому на Східному фронті складно було уявити масові різдвяні перемир’я.

     Крім цього, для перемир’я між військовими по обидва боки фронту мусить налагодитися певний контакт, на який керівництво має дивитися крізь пальці. На ініціативу однієї сторони щодо встановлення такого негласного перемир’я друга має відповісти взаємністю. За умови збігу цих усіх обставин може встановитися перемир’я.

     Про щось подібне під час облоги російськими військами фортеці в Перемишлі збереглися скупі відомості в історичних джерелах і спогадах. Солдати залишали різдвяні подарунки з запискою, мовляв, у нас Різдво, тож ось вам подаруночки. Проте це не була настільки поширена практика.

Ідеальний збіг обставин

     Різдвяне перемир’я на Західному фронті стало можливим через низку збігів. По-перше, там воювали люди західної християнської релігійної традиції. Вони святкували Різдво в один час, і для них це було велике свято. Що французи, що британці, що німці ставляться до Різдва з однаковим пієтетом. Для них це найголовніше свято, можливо, навіть більш важливе, ніж Великдень. Французи – католики, німці – католики і протестанти, англійці – протестанти. Тобто між людьми, що воювали на Західному фронті, переважно не було суттєвих релігійних відмінностей. Тим часом на Східному фронті якась угорська частина навряд чи порозумілася б зі, скажімо, військовими з Поволжя.

     По-друге, потрібно враховувати культурну й мовну близькість між англійцями, французами, бельгійцями та німцями. На Західному фронті з набагато більшою ймовірністю противники знали мову один одного, ніж на Східному фронті. Особливо якщо це ельзасці, які воюють у німецькій армії проти французів, чи, наприклад, бельгійські фламандці, проти яких воюють німці.

     Тут ще варто додати, що різдвяне перемир’я було більш можливим між німцями й англійцям, ніж між німцями і французами. Німці зробили французам значно більше лиха, ніж англійцям. Останні жили на острові, воювали на континенті експедиційними силами й за їхніми плечима не було зруйнованих сіл, міст, церков, соборів і вбитих цивільних мешканців, як у французів. Тож рівень ненависти до німців у британців був нижчим, ніж у французів, що хотіли помститися за завдану шкоду та втрату Ельзасу і Лотарингії під час Франко-пруської війни 1870–1871 років. Зрозуміло, що вони менше емпатували ворогу. Тим часом рівень ненависти британців, що виконували свій союзницький обов’язок більшою мірою, визначався втратами, яких зазнавали самі військові на фронті. Тобто якщо їхні товариші загинули від рук німців, особливо нещодавно, то про будь-яке перемир’я можна було забути.

     Якщо ж поглянути на війни, припустімо, XIX чи XVIII століть, то ми також не можемо говорити про масштабні різдвяні перемир’я. У наших широтах війни зазвичай припинялися на зиму. Зимових кампаній майже не було. Усі розходилися на «зимові квартири», нагромаджували сили й навесні відновлювали бойові дії. Тим часом Перша світова війна тривала безперервно, бо воювали мільйони людей, а лінії фронту тягнулися від моря до моря. За таких умов чимало вояків застали Різдво на фронті.

     Іншою важливою умовою для перемир’я було те, що Західний фронт у Першій світовій був стабільним – що в 1914, що в 1915, що в 1916, що в 1918 роках. Щоб домовитися про перемир’я, війська мають досить довго стояти на одному місці. Це дає змогу налагодити контакт із противником.

     Феномен різдвяного перемир’я характерний саме для Першої світової війни. У Другій світовій подібні речі були рідкістю. Звісно, контакти між противниками були, але не такі масові й масштабні. Вони не залишили такого впливу в культурі, як історії часів Першої світової, згадки про які можна знайти в літературі, музиці й кіно (наприклад, фільм «Щасливого Різдва»). А в країнах, де Різдво має особливе значення, поширені ще й листівки та пам’ятні відзнаки «Різдво в окопах». Подібні значки були й на українських землях, що раніше входили до Австро-Угорщини. Крім цього, є колекціонери, що спеціалізуються на цій темі. Лише на платформі WorthPoint розміщено понад дві тисячі позицій на тему Різдва в окопах.

Чому різдвяні перемир’я були рідкістю під час Другої світової війни?

Друга світова – війна людиноненависницьких ідеологій

     Перша світова війна була війною імперій: один імператор оголосив війну іншому імператорові, щоб захопити нові території і підданих, накласти на них податки й змусити їх воювати на власному боці. А Друга світова була війною не тільки імперій, а й людиноненависницьких ідеологій: нацизму, фашизму й більшовизму.

     Тобто Перша світова війна не була настільки заідеологізованою, як Друга світова. Хоча під час Першої світової коїлося багато воєнних злочинів, вони не були настільки масовими, жорстокими та всеохопними, як за часів Другої світової. Уявити собі футбольні матчі на полі бою в Другу світову війну дуже складно.

     До того ж тоді був значно більший ідеологічний і партійний контроль, наприклад, у Червоній армії. Досить згадати про інститут політичних комісарів, особливі відділи та й просто про  велику кількість активістів, комсомольців і партійців. Часто за контакти з німецькими солдатами можна було отримати серйозне покарання. Подібний ідеологічний контроль був і серед німців. Вони вважали себе представниками вищої раси, а інших недолюдьми, тому про яке перемир’я могло йтися?

     Крім цього, під час Другої світової на Заході не було таких стабільних і тривалих позиційних боїв, як у Першу світову війну. У грудні 1939 року на суші не було великих боїв між французами і німцями. 1940 року Німеччина окупувала Францію, тож фронту на Заході не було. Англія відбивалася від ворожих повітряних атак. Лише влітку 1944 року у Франції висадилися союзні війська.

Ніч примирення в німецькому лісі

     Це чи не єдиний задокументований випадок різдвяного перемир’я під час Другої світової. Тоді німецькі війська здійснювали контрнаступ в Арденнах проти англо-американських армій. І троє американських солдатів кілька днів блукали в засніженому лісі в пошуках своїх, поки не натрапили на невелику хатину напередодні Різдва.

     Туди перебралася німкеня Елізабет Вінкен із дванадцятирічним сином після того, як розбомбило їхній дім. Американські солдати постукали у двері, й Елізабет запросила їх увійти, коли зрозуміла, що вони не збираються увірватися всередину самотужки. Елізабет не розмовляла англійською, а американці не знали німецької, але вони змогли порозумітися ламаною французькою. Почувши їхню розповідь і побачивши їхній стан, особливо пораненого солдата, Елізабет взялася готувати їжу.

     Та у двері знову постукали. Але цього разу четверо озброєних німецьких солдатів. Елізабет вийшла надвір, знаючи, що переховування ворога карається стратою. Німці шукали, де зігрітися й перекусити, тому попросили в Елізабет дозволу зайти. Вона погодилася, але попередила їх про американців. Не дочекавшись відповіді, Елізабет сказала, що тут ніхто не стрілятиме у Святу ніч. Німці послухалися її і залишили зброю надворі. Напруга між гостями потрохи спала, і під час святкової вечері син Елізабет помітив сльози у виснажених солдатів. На ранок вони потисли один одному руки і розійшлися в протилежних напрямках. Перемир’я закінчилося.

Люди чести

     Зрештою, феномен різдвяного перемир’я 1914 року можна пояснити високими ідеалами та кодексом чести солдатів. У Першу світову війну люди мали більш-менш однакові поняття про честь і гідність. Чи не половина офіцерів в імперських арміях були вихідцями з аристократії. Їм прищеплювали однакові манери, поняття чести, гідности, а це впливало на їхнє ставлення до противника та способи ведення війни.

     Це одна з причин, чому зараз в Україні навряд чи може бути якесь різдвяне перемир’я. Ми воюємо з підступним ворогом, що сприймає будь-які домовленості як прояв слабкости. Це відрізняється від європейського стилю ведення війни, коли обидві сторони дотримуються взятих на себе домовленостей. З росією інакше. Тут спрацьовує їхня відвічна підступність: от я не маю сили, тому спробую заколисати пильність ворога, укладу якесь перемир’я, підтягну за цей час резервні сили, і, коли ворог не очікуватиме нападу, порушу перемир’я.

     Достатньо подивитися на виконання росією Мінських угод 2015 року, які передбачали покрокове припинення збройного конфлікту й повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей під контроль України. Попри численні спроби встановити перемир’я й дотримуватися режиму тиші, вогонь так і не припинився. Тільки 18 лютого на сході України спостерігачі ОБСЄ зафіксували рекордну кількість порушень режиму тиші з початку 2022 року – понад 1500 випадків. А після повномасштабного вторгнення окупанти неодноразово порушували режим тиші й тим самим зривали евакуацію цивільного населення з Маріуполя, Волновахи, Ізюма та інших міст.

     На думку Андрія Руккаса, у теперішній ситуації різдвяне перемир’я малоймовірне, бо росіяни принесли нам багато горя, зруйнували й продовжують руйнувати міста і села, відібрали дуже багато життів, постійно атакують ракетами територію України, руйнують нашу енергетичну й промислову інфраструктуру, житлові будинки. Тож українці відчувають здорову й справедливу ненависть до противника. Можливо, під час Різдвяних свят десь можуть тимчасово домовитися, щоб забрати своїх вбитих і поранених із сірої зони, але приязні чи нейтрального ставлення, як це було між англійцями та німцями в роки Першої світової війни, до ворога точно не буде. Як і припинення вогню з боку України, доки на українській землі не залишиться жодного окупанта, вважає заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу ЗСУ Олексій Громов.

     До того ж не цілком коректно проводити паралелі між двома світовими війнами та агресією росії проти України, оскільки характер цих війн принципово різний. У першому випадку йдеться про війни імперій, у другому – про агресію імперії, що хоче повернути собі колишню колонію. Тож можна сказати, що росіяни не прагнуть перемир’я. Вони переконані, що мають «природне право» на свої колишні колонії, тому що в них із ними інші, особливі стосунки, на які досвід західних імперій переносити не можна.

Діана Сяркі