Жадана зустріч

Незабутній Ігорчику, Божий Ангеличку! На скрижалях мого зраненого серця й нев’янучої пам’яті завжди буде Твій світлий образ. Важко повірити, змиритися, прийняти те, що Ти вже в іншому світі.

Ти уособлював чистоту первоцвіту, беззахисність стеблинки, та водночас був сильним духом і волею, незламним лицарем, що жив за кодексом честі й доблесті. Лагідний, ніжний син, чоловік, тато. Як же Ти тішився, що Господь подарував Тобі щасливу долю одруження й батьківства! А ми завжди раділи з Тобою… Ти був не лише Божим, а й нашим улюбленцем.

Ти відзначався особливо шанобливим ставленням до парафіян. Було за щастя потиснути Твою руку, відповісти на щиру теплу усмішку, подякувати за втішний погляд. Із Твоїх благословенних вуст завжди линула піднесена молитва. А ще Ти не втомлювався закликати: «Будьте святою».

Господь подарував Тобі святість у пору Твого раннього розквіту. Це дуже прикро, боляче усвідомлювати. Як рано обірвалася струна Твого життя! Усевишній відміряв Тобі надзвичайно малий термін.

Птах високого польоту, широкого розмаху крил. Такому потужному талантові й духовному багатству було затісно на землі, тож Господь забрав Тебе до раю. Осиротіли без Тебе наш храм і місто.

Ти був гідним Сином високодостойних батьків і жертовним патріотом України. Як справжній козак, мав за честь полягти на полі бою за рідну землю й народ. Ти свідомо обрав свою Голгофу й добровільно віддав життя заради добра інших. Ти наш неоціненний скарб.

Ігорчику, прийми від мене в дар слова мого серця про Тебе:

 

Згасло сонце

В Україні згасло сонце

І занімів поріг.

Потемніло душі віконце,

Крига болю і туги сніг.

Вже вуста Твої — дивні квіти,

Не розтулять свої пелюстки.

І душі Твоєї трембіта

Не заграє вже залюбки.

Божим Птахом Ти злинув до Неба,

Героїзмом звінчав ЗСУ.

Нам Тебе тут, як кисню, треба.

Твоїх вчинків цінуєм красу.

Не повернешся Ти із Вирію.

Це — як постріл, як грім з Небес.

Та безсмертний Ти, свято віримо,

В світлій Пам’яті Ти воскрес.

 

Із глибинним болем і безмірним жалем

Надія МАКСИМЕЦЬ,

вірянка греко-католицької церкви,

м. Вінниця, 4 вересня 2023 р.

 

Світлій пам'яті Героя Ігоря Ніщука

Часто згадую Ігоря Ніщука — учня нашої Вороновицької школи, світлу, чесну, порядну й дуже відповідальну дитину. Пам’ятаю глибокий погляд безмежно блакитних очей; його розумні відповіді на уроках рідної мови та літератури. Батьки, учителі, друзі сформували в нього тверду громадянську позицію, виховали високі моральні якості, зокрема святе почуття патріотизму. «Хто, як не я?» — цей принцип мотивував Ігоря піти до війська, коли Батьківщина опинилася у вогні війни. Він став військовим медиком, щоб рятувати наших захисників на фронті.

Кажуть, що небеса забирають найкращих. Дуже боляче усвідомлювати це.

Низький уклін тобі, Герою, щиро дякую за все, що ти зробив для Перемоги. Світла пам'ять і Царство Небесне!

 

Не забувай

Не забувай в думках ні на хвилину,

Що там, де в очі дивиться війна,

Де смерть лоскоче пазурами спину

І лізе чужоземна сарана,

Стоїть чийсь Син, стоїть чиясь дитина,

Чиясь частинка серця і душі.

Чиясь така безмежна половина —

Це ж цілий всесвіт в образі його.

Не забувай, коли лягаєш спати,

Коли зима постукає в вікно,

Коли кругом загорне сніг лапатий

Всю землю у біленьке полотно.

Не забувай… Молися! Тихо дякуй,

Бо там, під снігом, у далекім бліндажі,

Тримають спокій молоді солдати

Своїм життям... щоразу на межі.

Не забувай... Коли захочеш нарікати,

Що ось нестача світла чи тепла...

А десь в куточку плаче чиясь мати

Й чиясь згорьована вдова.

Не забувай в думках ні на хвилину,

Чого вартує нам тепер життя

І яку бачать навкруги вони картину —

Геть не таку, як в тебе із вікна.

 

Галина Григорівна ЗАРІЙЧУК,

учителька української літератури

 

Спогад

Заходжу до церкви Покрову Пресвятої Богородиці й бачу Ігоря. Стоїть зі свічкою в руках. Тримає світло. Він є світлом. Пишу в теперішньому часі, бо Ігор був, є і буде світлом, що вказує шлях. В Ігоря Бог завжди був на першому місці. Цей чоловік — взірець правильного ставлення до життя. Завжди усміхнений, готовий прийти на допомогу будь-якої хвилини. «Немає більшої любові, коли життя своє віддаєш за ближнього». Для мене він ангел, який нічого не просив для себе й невтомно допомагав іншим.

Дякую Богові за такого сина України. Низький уклін Ігоревим батькам, велика шана і подяка.

Парафіянка УГКЦ м. Вінниці

 

Герої не вмирають

Страшна, жорстока війна принесла страждання майже в кожну українську оселю. Не минуло горе втрати й родину Ніщуків: улюблений син, коханий чоловік і дорогий тато Ігор загинув на війні, поліг із честю на полі бою, виконуючи свій службовий обов’язок.

На жаль, війна забирає найкращих. Саме таким був Ігор Ніщук: чистим, справедливим та відповідальним. Я знала його з дитинства. Він був люблячим сином, підпорою для батьків. Вони виховали його працелюбним, щирим, милосердним, прищепили любов до Бога. В Ігоревому серці вистачало місця для всіх, особливо для людей, які потребували підтримки й допомоги. Особисті справи ставали для нього другорядними, коли йшлося про допомогу іншим.

Ігоря Ніщука поважали й любили, а коли він повернувся додому на щиті, парафіяни Покровської церкви, односельці та громадськість м. Вінниці віддали йому належні почесті.

Він назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, молодим і життєрадісним, добрим, шляхетним героєм, що захищав нашу Батьківщину, наші життя. Вічна і світла пам’ять Ігореві!

Люба та Левко,

друзі батьків Ігоря Ніщука

 

Він проповідував своїм життям

Відкрите, чисте, світле обличчя Ігоря Ніщука, ясність його погляду, що, немов ангел, ширяв тихо й швидко церквою, навіювали приємність і спокій, а також думку про те, що Бог близько. Цей молодий чоловік ніс Бога в собі, випромінював Його любов. Ігореві не потрібно було багато говорити — він проповідував своїм життям: ось бачимо турботливого, лагідного сина, брата, дядька; ніжного чоловіка та батька; чуйного товариша і для близьких, і для чужих. Незамінна людина на парафії, виконував усе, що попросять, причому робив це непомітно, непоказово. Він ніс мир, чистоту і любов, велику любов.

Ігор Ніщук — чоловік, який глибоко пізнав Бога, пізнав Світло й у цьому правдивому світлі йшов дорогою спасіння. Він горів вірою, Господом, і це було не про людське око, це було його потребою.

«Ви будете мешкати в краю, який Я дав вашим батькам, і будете Моїм народом, а Я буду вашим Богом» (Єз. 36:28).

«Блаженні люди, що знають клич: “Господи!”. У світлі лиця Твого будуть ходити вони, й іменем Твоїм увесь день радітимуть, і правдою Твоєю піднесені будуть» (Пс. 88:16–17).

Історія Ігоря не закінчилась, вона тільки розпочалась.

Тамілія СТЕЦИК

Подав о. Мелетій БАТІГ ЧСВВ,

м. Бар, 02.12.2023 р.