4 квітня 2019 року о. Пробо Ваккаріні з м. Ріміні (Італія) виповнилося 100 років. З нагоди цієї поважної дати в місцевій катедрі єпископ Франциск Ламб’язі відслужив подячну літургію.

     Через утиски радянського режиму довгі 43 роки греко-католицька церква мусила провадити свою діяльність таємно. Пронести віру через табори, тюрми, переслідування та цькування було непросто.

     На парафії закінчувалися великопісні реколекції. До священика-реколектанта підійшла бабуся й звернулася з проблемою: її непокоїв вибір онукою нареченого. – Моя Галина працює медсестрою в лікарні, – розповідала старенька.

     Блаженний священномученик Климентій Шептицький (17 листопада 1869 – 1 травня 1951), рідний брат митрополита Андрея Шептицького, був архімандритом ченців Студійського статуту, екзархом Росії та Сибіру, у світському житті працював послом до Галицького сейму та Віденського

      Увесь світ знає про святого Максиміліана Кольбе, священика-францисканця, який в Oсвенцімі зголосився піти на poзстріл замість багатодітного батька, якому випав жереб.

Присвячую жінкам – каторжницям радянських часів      Усі ми маємо в душі різні спогади: від одних стає тепло й затишно, від інших – щемко й гірко.

     Один дідусь переїхав жити до свого сина, невістки та п’ятирічного внука. Його руки тремтіли, очі погано бачили, ідучи, він накульгував. Під час трапези старенький раз по раз розхлюпував страву на скатертину, і молоду сім’ю це дратувало.

     23 березня минає 25 років з дня відходу у вічність отця підпільної церкви на теренах Добромильського монастиря Северина (Северіяна, Сиверяна) Гнатюка (ЧСВВ). У буремні роки війни щойно висвяченого молодого ченця призначили парохом сіл Тернави, П’ятниці, Поляни.

(Картинка з життя)      Купуючи на ринку молоко, відразу важко (а то й неможливо) визначити, чи воно якісне, чи, бува, не від хворої тварини. Нести у лабораторію на аналіз – марудна справа. Доводиться уповати на совість та порядність продавця.

  (Із хресної дороги українського народу тридцятих років ХХ ст.)       Під час однієї зустрічі з письменником Василем Білоусом я запитав його, що він пам’ятає про репресії тридцятих років. Ось що він розповів.

Вікторія Бак, кандидат педагогічних наук, парафіянка монастиря отців василіян (с. Званівка), м. Бахмут         Ранок був надзвичайно яскравий.

У Кропивні Золотоніського району Черкаської області живе світла, життєрадісна бабуся – Любов Трохимівна Лушник (дівоче прізвище – Кривенко). На її долю випало чимало тяжких випробувань, але їй удалося зберегти силу духу й вистояти попри все. Своє життя вона присвятила педагогічній праці – учителювала в Хуторах Каврайських, Хвилівці, Деньгах і Кропивні. Трудилася на землі. Раділа сім’єю. Для дітей, онуків і правнуків Любов Трохимівна написала спогади про свій тернистий життєвий шлях.

Бувши 2012 р. на міжнародних священицьких реколекціях у Меджугор’ї, я мав нагоду зустрітись із польським священиком – отцем Мареком Балвасом. Він завжди сидів у своєму інвалідному візочку й уважно слухав Слово Боже, яке виголошував реколектант, під час довших перерв часто розмовляв з іншими учасниками заходу. Як на мене, він був завжди радісним і задоволеним своїми співбесідниками, старався якнайкраще висловити думку. Я запитав його, чи міг би він уділити мені більше часу й щось розказати про себе. Отець Марек охоче погодився дещо розповісти й заодно дав невеликий автобіографічний буклет. Відтак повідав свою історію. Ось вона.

Отче Йосифе, розкажіть, будь ласка, історію заснування громади й василіянського монастиря на цих теренах.

– Док, що зі мною, я помираю? – У тебе поранення живота й внутрішня кровотеча, сам розумієш. – То везіть у лікарню! – Не вийде, ми в оточенні. Єдиний шанс – оперувати тут, в окопі. Що скажеш? – Робіть що треба, я у ваших руках!

     Бабуся – це така жінка, у якої немає своїх дітей. Вона любить маленьких дівчаток і хлопчиків, які є дітьми інших людей. Дідусь – це теж бабуся, тільки чоловік. Він ходить гуляти з хлопчиками, і вони розмовляють про риболовлю та інші речі.

     Особливою любов’ю хочу огорнути нині свою маму, яка чуває над моїм життям від самого його початку й дотепер, серцем відчуває всі мої радості й смутки, жертвує за мене і своє здоров’я, і свої молитви, супроводжує мене на шляху священицького та чернечого служіння, на

     Сиджу в хатині, яка була домашньою церквою в часи підпілля УГКЦ. Тут священики й владики підпільної церкви відправляли служби Божі й уділяли Святі Тайни. Та я хочу розказати вам про звичайну сільську жінку на ім’я Марія.

(Картинки з життя)   Недільного ранку в храмі вже закінчувалася відправа служби Божої, як на церковне подвір’я вивели попідруки стареньку бабусю, посадили на лавку, відразу принесли горнятко води. Погано їй стало. Підскочив тиск, аж зашкалює.

     Цю історію розповів мені письменник, громадський діяч, доктор сільськогосподарських наук, професор Уманського сільськогосподарського університету Василь Білоус. Усе своє життя він присвятив вивченню дубових лісів в Україні.