Леся часто заходила в магазини дитячого одягу. Спостерігала, як щасливі матусі купують своїм донечкам-синочкам крихітні одяганки, малесенькі черевички, мініатюрні шкарпетки, іграшки.

     «Бон джорно, дорогенька, дякую за смачний пиріг», — вітає мене сусідка. «Чао, моя солодка, — гукає літній сеньйор з-за столика в кав’ярні, — приєднуйся, вип’ємо кави».

(Розповідь брата Тараса)      Коли я був у Золочівському монастирі, то часто спілкувався з братом Тарасом. Він розказував про своє нелегке життя, а я занотовував деякі моменти в листочок, щоб потім розповісти про них читачам часопису «Місіонар».

Згадаймо рядки чародія українського поетичного слова Максима Рильського: Запахла осінь в’ялим тютюном, Та яблуками, та тонким туманом, — І свіжі айстри над піском рум’яним Зорюють за одчиненим вікном.

     «Пані Аня» — так просто і скромно її називали сотні молодих людей, кілька поколінь товариства «Містична троянда». Упродовж 25 років вона була головою цього товариства, гуртуючи молодь при парафії Святого Андрія у Львові.

     Сумна звістка застала мене зненацька: у моєму рідному селі Церківна померла пані Анастасія Дмитришин.

Вони часто гуляли в парку й розминалися на центральній алеї. Спершу усміхалися одне одному. Потім почали вітатися. А потім спілкуватися. Ліда Петрівна – вдова. Максим Іванович – удівець. Обом під сімдесят. В обох є діти, внуки. Але обоє самотні.

(о. Іван Возняк, ЧСВВ)      Він прийшов у цей світ, коли той палав у Другій світовій війні. Та Господь зберіг його й призначив до особливої когорти — молільників і полегшувачів людських страждань, ловців грішних душ, щоб вони знайшли свою дорогу до спасіння.

(Картинки з життя)      Літні спекотні дні. Тільки зрідка випадуть рясні грозові дощі, але встигнуть наповнити водою виїмки, які утворилися на міських асфальтових дорогах, вимощених бруківках.

   Після закінчення Львівської Політехніки, в 70-му році, мене направили на роботу в Клесівське лісове господарство, Рівненської області. Виконуючи свої обов’язки щоденної праці, мені приходилось працювати і спілкуватися з різними людьми цієї місцевості.

Минущі всі: жінки, чоловіки… Лиш пам’ять їх спроможна воскресити. Та ні, вони живі – як ті зірки, Яких нікому вже не погасити.    Вітебськ.

ПРО ДИТИНСТВО, КАВУНИ І РИМСЬКІ СТУДІЇ: БЕСІДА З АПОСТОЛЬСЬКИМ ЕКЗАРХОМ ВЛАДИКОЮ ДІОНІСІЄМ ЛЯХОВИЧЕМ        2 липня 2021 р. апостольський екзарх для українців-католиків в Італії преосвященний владика Діонісій Ляхович відзначив своє 75-річчя.

     Ішов демон, який хотів забрати чиюсь душу. Зазвичай ця нечисть губить людей, уводячи їх у зневіру. Отож побачив демон дівчину, яка всміхалася, підійшов до неї й запитав: – Чому ти всміхаєшся? – Я щаслива зі своїм коханим! Я чекаю його, скоро він повинен підійти!

     Історія Катерини Терлецької, яка інфікувалась COVID-19 на сьомому місяці вагітності, зворушила багатьох людей не тільки у Львові, а й загалом в Україні та світі. У неї було уражено понад 95 %, і більше ніж місяць лікарі не робили жодних прогнозів.

     В одному італійському місті жила жінка на ім’я Емма, і була в неї дочка Софія. Чоловік покинув сім’ю – пішов до коханки. Емма суворо виховувала дочку, контролювала всі сфери її життя, і через це стосунки між ними були вкрай напруженими.

     Є в історії дата, яку знають усі. Це день, що змінив життя не тільки українців, а й інших народів. Чорний день. 26 квітня 1986 р. Тоді на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух.

Минущі всі: жінки, чоловіки… Лиш пам’ять їх спроможна воскресити. Та ні, вони живі – як ті зірки,                      Яких нікому вже не погасити. П. Ш.

Минущі всі: жінки, чоловіки… Лиш пам’ять їх спроможна воскресити. Та ні, вони живі – як ті зірки, Яких нікому вже не погасити. П. Ш.   ЯК ОТЦІ ЗАХИЩАЛИ ДИВІЗІЙНИКІВ, АБО НІЧНИЙ ВІЗИТ ДО ПАПИ      Італія. У курортній місцині між с.

     Був то старий, дуже старенький хрест. Коли і хто його спорядив – ніхто не вмів сказати.

     Це історія про одну прекрасну церкву у швейцарському високогір’ї. Її з великою любов’ю побудували селяни, що жили неподалік. Усе мала вона, окрім одного – у ній не було джерела світла.