Українська нація, мов щедра нива, народжує славних синів, подібних красою душі до краси гір і лісів, суголосних своїми чуттями з народними  думами та піснями.  Коломийський край зродив цей золотий колос, що у вірі й любові до Бога зростав у родині Довганюків.

Вона поверталася з котом і валізою. Додому. Кіт чемно сидів у своєму кошику. Інколи зирив на свою сумну господиню. Він усе розумів. І, мабуть, співчував. У вагоні було багато людей. Вони також поверталися додому. Багатьох із них чекали. На неї не чекав ніхто.

Рік тому, 2 квітня 2023 року, виконуючи священний обов’язок захисту України від московських загарбників, у с. Іванівське під Бахмутом загинув мій брат Сергій, солдат 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Його похоронили 8 квітня в рідному селі Староміщина.

Присвячую матерям і вдовам, сини і чоловіки яких загинули у війні росії з Україною

Греко-Католицька Церква, яка діяла підпільно на території радянського союзу, була однією зі структур, що духовно й реально об’єднала в ті часи вірян між собою, а також згодом своїм виходом із підпілля спричинилася до незалежности України. Отець-василіянин Матей Гаврилів розповідає Tvoemisto.

СПОГАДИ ПРО ОТЦЯ МАТЕЯ МИХАЙЛА ГАВРИЛІВА ЧСВВ

Сім днів жахливого пекла

Історія заробітчанки

Коли землю заколисують зорі, вона подумки, щоб не розбудити ангелів, розмовляє з небесами. Життя подробило мрії на маленькі болючі клаптики спогадів і втрат.

Закохався юнак у Весну. Закохався неспроста: бідним надто був. Яка ж дівчина назве його нареченим? Подумав: «Відкрию серце Весні». Вона гарна, ні, прекрасна! Вона ніколи не зречеться моїх почуттів. Даруватиме тепло. Не насміється з безталанної долі.

Середина 70-х років минулого століття. Розпал комуністичної атеїстичної ідеології. Їду в автобусі Червоноград — Львів на навчання в інститут (ЛАМ). Це був понеділок, тож пасажирів дуже багато: стояло вдвічі більше, ніж сиділо. Я сидів у передній частині салону.

Й. Ф. Наближаються десяті роковини відходу в засвіти отця Софрона Яциківа — постаті знаної, винятково жертовної. У студії радіо «Франкова земля» з професором Миколою Зимомрею поговоримо про те, яким знали о. Софрона. М. З.

— Ти диви, Варка — удова, доньку сама виховала, а оце почала будову, — дивувались у селі. — Де ж гроші взяла? А втім, худобу тримає. Може, колгосп допоміг. Та й у ланці працює, — міркували.

— Братику, рідненький, Іванку, Івасику-Телесику, не відлітай! — ридала над домовиною Настя. — Мій маленький, як же ти там без мене? Як я без тебе тут?! Молодший брат… Настин пестунчик. Івасик-Телесик.

На храмове свято на честь Різдва Пресвятої Богородиці до міста Бара приїхали гості із Вінниці. Поміж них була Марія Ніщук, мати Ігоря Ніщука, військового медика, що поліг у бою під Бахмутом. Розповідь про нього міститься в попередньому номері «Місіонара». У цьому випуску хочу опублікувати спогади людей, які знали Ігоря. Ці листи на моє прохання зібрала мама героя. Вони допоможуть читачам часопису краще зрозуміти виняткову особистість Ігоря Ніщука й оцінити його заслуги перед Богом, людьми й Батьківщиною.

Сьогодні вкрай рідко можна почути заклик «бути святим», навіть поміж духовних осіб. Говорячи про сенс, мету життя, слова «святий» ніби уникають, замінюють його синонімом «досконалий».

Різдвяні свята в Україні неможливо уявити без колядок. Вони звучать у кожній християнській оселі: ними вітають Дитятко Боже — новонародженого Ісуса Христа, а також Його Пречисту Матір Богородицю Марію і святого Йосипа Обручника. Широка тематика українських колядок!

Час – загадка. Тягнеться довго, коли когось або чогось очікуємо, і злітає, як мить, коли поспішаємо або не встигаємо. Час величний, як Бог. Вічний, нескінченний. Мудрий і терпеливий. Добрий і справедливий.

Ліля любила жовтий колір. Їй казали: «Це – колір печалі». Вона відповідала: «Це – барва тепла й сонця». Дівчина сама була схожа на сонячний промінчик – завжди привітна, усміхнена.

Якось у Крехівському монастирі я зустрівся з високошановним паном Іваном Івановичем, підприємцем і доброчинцем наших монастирів. Розговорилися, і мені спало на думку записати від нього кілька життєвих історій, адже знаю, що він багато бачив і пізнав на своєму віку. Із люб’язної згоди Івана Івановича пропоную читачам «Місіонара» ці оповідки.