Цей порятунок подав мені Господь у м. Вишгороді Київської об. Місто Вишгород знаходиться вище від Києва на 25 км. проти течії Дніпра. Це місто було приданим кн. Ольги на час її одруження з кн. Ігорем, і де спочивали останки її правнуків святих українських кн. Бориса і Гліба. Виховані у християнському дусі, молоді князі воліли за краще віддати своє життя Богові, аніж підняти меч на пожадливого до влади брата Святослава та пролити невинну кров у міжусобицях!

о. Мелетій БАТІГ, ЧСВВ, м. Бар    – Шановний отче, я принесла вам вишивку, яку ви просили мене, щоб вишила, але нічого не хочу від вас, тільки прошу перекладіть ось цю молитву з німецької мови на українську.

Скільки себе пам’ятаю, а мені одинадцять років, не можу надихатися повітрям, яке оточує моє подвір’я, рідне село. Мабуть, це свіжий подих вітру доносить ніжні, збентежені запахи від річки Сіверський Донець, що тече поряд з моїм будинком, від великої кількості різноманітних озер із дивними назвами: Шкільне, Глибоке, Гадюче, Біляївське, Широке, що ховаються у густому лісі кругом села. Дід каже, що цей запах лоскоче в носі, тому він носить вуса, щоб менше чхати, але я не вірю. Мабуть, він так жартує.

Вже десятий рік біля Мукачева хворі та немічні зцілюються за допомогою монахині Лідії, яка приїхала на Закарпаття з далекої Індії. Багато хто одужує від невиліковної хвороби, стає на ноги, після довгих літ безпліддя нарешті отримують дар материнства. Щодня черниця приймає сотні людей, нікому не відмовляє, бо й сама знає, що таке бути смертельно хворим. Адже їй не давали шансів на одужання ні київські, ні індійські лікарі.

Спочатку, певна річ, це мені видавалося смішним: ціле життя я шукаю того єдиного, а тепер якийсь святий з образочка мав би мені допомагати? Тим не менше, я вирішила спробувати — ну хоч би для того, аби довести бабці, що немає ніякої надії і що в моїй ситуації і святий не допоможе. І ось, сталося... Відколи пам’ятаю, завжди мала багато приятелів, але жоден з них не годився на порядного хлопця.

— Я вже більше не маю сили це все зносити. Ось Ганя пішла вже на вічний спочинок. А тут кожний день... Ох і досталось мені сьогодні. І для чого тільки людина народжується, щоб так терпіти? — Маріє не тобі судити. А може ми собі заслужили на таке життя. Як не ми, то хтось з родини чи наші близькі грішили тяжко. Зимою був у сусідньому таборі священик і всіх просив Богові молитися в надії на повернення до дому. Говорив, що прийде час і в’язні з таборів і тюрм будуть звільненні...

Карпати є дуже мальовничі і вся та місцевість мені подобалася. Батьки Степана, як мені видалось, дивилися на мене з якоюсь недовірою і навіть я зачула, як говорили між собою: «У селі стільки дівчат, а він привіз з собою...» Я їм про це нічого не говорила, але з часом вони привикли до мене й полюбили мене, як свою невістку. Ми зі Степаном взяли у церкві шлюб і життя наше благословенне Богом проходило добре. Роботи було багато як в дома, так і на полі. Був вже місяць липень й почалися жнива. Мій хлопчик підріс. Ми зі Степаном його дуже любили і я раділа, що маю сина.

Два рази на тиждень сестра монахиня з молоддю відвідували хворих у лікарні. Молилися разом з ними, говорили про Бога, і якщо було потрібно, то приготовляли до сповіді. Пізніше приходив священик сповідав, відправляв Службу Божу. В одній палаті лежав хворий 28 — річний хлопець, називався Андрій. Він страшенно нервувався і кричав тоді, коли монахиня заходила до нього у палату. Сестра не знала, чому він кожного разу так агресивно реагує, тому просто молилася за нього, і нічого не кажучи, виходила з палати.

Діти — це благословення і дар від Бога, — переконані багатодітні батьки Анатолій і Віта Куйбіди. У смт. Брацлав, на Вінниччині, проживає подружжя Анатолій і Віта Куйбіди. Це багатодітна родина, яка виховує 8 дітей: Вероніка — 12 р., Марічка —11 р., Христина — 7 р., Кароліна — 10 р., Анна — 5 р., Соломія — 4 р., Тереза — 3 р., Ілля — 1 р.

З цього часу минуло вісімнадцять років, як до мене підійшла жінка старшого віку і просила, щоб я зайшов до її колишньої подруги-співробітниці в лікарню.

У житті кожного з нас є присутні: добро і зло, любов і ненависть, а також є періоди внутрішнього піднесення і духовного спустошення, порожнечі. Тоді ми шукаємо в комусь або в чомусь заспокоєння, розради, підтримки чи просто поділитися якоюсь радісною новиною. Отож і я хочу поділитися своєю радістю, яку пережила у Тайні Святої Сповіді.

Один чоловік мав двох синів. Звернувшись до першого, він мовив: — Піди, дитино, нині працювати у винограднику. Той озвався: — Піду, Господи, — і не пішов. Звернувшися до другого, сказав так само. А цей відповів: — Не хочу. Але потім, розкаявшись, пішов. Котрий з двох учинив волю батька? (Мат., 21)

Одного зимового вечора під час Різдвяних свят у вікні засіяла різними кольорами різдвяна зірка. Прийшли хлопці, щоб заколядувати добрим господарям свого села. Добродій — господар, почувши дзвоник, тут же відкрив навстіж двері і став просити колядників...