Про нього варто пам’ятати, учитися від нього, слухати його слово, удивлятися в його світлий погляд. Він – монах-аскет, але водночас тричі поспіль отримував звання «Людина року» в місті Дрогобичі. Священик, монах-василіянин о. Софрон Яциків.
У вересні минає чотири роки з дня його відходу у вічність, але спадщина о. Софрона ще не вповні вивчена, досліджена й оцінена.
Симеон Яциків народився 8 березня 1944 року в с. Мости Городоцького району в багатодітній сім’ї Андрія та Юлії. Усім вісьмом дітям батьки дали християнське виховання, а своїм добрим прикладом заохотили їх до глибоко релігійного та національно свідомого життя. Попри складні політичні обставини жоден із дітей сім’ї Яциків не був піонером чи комсомольцем, а вся родина брала активну участь у житті підпільної УГКЦ. Батько був громадським діячем місцевої «Просвіти», а мати – ревнителькою Апостольства молитви.
Із дитинства Симеон мав лагідну, благородну вдачу, хотів стати священиком. Але потім була військова служба в Іркутській області, навчання й токарська робота на підприємствах Львова. Згодом Симеон вступив до чину святого Василія Великого, прийнявши ім’я Софрон. Вічні обіти склав 3 жовтня 1976 року. В умовах підпільної церкви він навчався в доктора філософії та теології професора о. Єроніма Тимчука (ЧСВВ), у викладачів о. Дам’яна Богуна, о. Макарія Греня, о. Антона Ключика, о. Йосипа Риделя, о. Дам’яна Сироїда, о. Антонія Масюка, о. Володимира Палчинського. Водночас багато додатково вчився, любив книги і журнали, вишукував у них усілякі цікавинки, особливо про досягнення в галузях науки, медицини, освіти, культури, літератури.
Священицькі свячення прийняв із рук владики Софрона (Дмитерка) 27 жовтня 1991 року в Івано-Франківську, у церкві Христа Царя. Опісля отець Софрон був призначений на служіння в Дрогобич, до зруйнованих натоді храму і монастиря Святих апостолів Петра і Павла. Варто додати, що священик займався відновленням споруд разом з ігуменом о. Лаврентієм (Любомиром Івасечком).
Упродовж 1992–2014 рр. ієромонах Софрон виконував душпастирське служіння в парафії Вознесіння Господнього м. Дрогобича, був капеланом Дрогобицько ї міськрайонної «Просвіти», постійно працював зі студентською молоддю в коледжах міста. Упродовж багатьох років щонеділі в ефірі ТРК «Алсет», а також у передачах радіо «Франкова земля» звучали його проповіді.
У Дрогобичі отець поринув у просвітницьку та душпастирську діяльність: викладав християнську етику в місцевих навчальних закладах, співпрацював із громадськими організаціями.
Тоді виникла потреба засновувати нову парафію й будувати церкву. Стараннями о. Софрона, за підтримки громади Дрогобича й отців василіян постав храм Вознесіння Господнього. Парафія під проводом доброго пастиря о. Софрона розквітала: тут розпочалася катехизація, було створено Апостольство молитви, Марійську дружину, проводили реколекції та прощі.
Отець Софрон завжди багато молився, й одну вервицю на день він жертвував за свою парафію і людей.
До всього він був капеланом та активним діячем місцевої «Просвіти». «Його самовіддана просвітянська праця достойна якнайвищої дяки й хвали», – згадують учасники товариства. Отець Софрон усіляко долучався до різноманітних культурних акцій, приносив у них дух віри й молитви. Зокрема, 2012 року, у 21-шу річницю перепоховання невинних жертв тюрем – українських синів і дочок, – отець Софрон разом із духівництвом та містянами спільно помолилися за душі невинно убієнних. Отці відслужили панахиду, після чого окропили братські могили й промовили короткі проповіді. Отець Софрон наголосив, як важливо залишатися християнином у будь-яких умовах: «Будьмо сильними, борімося проти зла та насильства любов’ю і милосердям».
Варто додати, що о. Софрон Яциків був надзвичайно аскетичним монахом. Про це згадують його рідні. Носив скромний одяг, часом взуття було протерте до дірок, а якщо йому купували щось нове, то віддавав це убогим. Коли йому робили зауваження із цього приводу, він відповідав, що є монахом і що духовне вище за матеріальне.
Отець Софрон (Симеон) Яциків упокоївся в Господі 25 вересня 2014 року в м. Дрогобичі на 71-му році життя, 47-му чернечого покликання, 23-му священнослужіння.
Некрологи й статті, що опублікували ЗМІ, показують його як людину, що присвятила своє життя Богові, Україні і народові, пройшла гідно свій шлях і заслужила високе пошанува
«Дрогобич втратив надзвичайно шляхетну, активну людину – жертовного духівника, українського патріота, просвітянина, життєлюба. Отця Софрона знали всі й глибоко поважали його. Тому так численно прийшли, щоб провести його в останню дорогу, помолитися за упокій душі».
«Його проповіді, виступи завжди були тісно пов’язані з проблемами, які переживав наш народ, з історією України, допомагали людям пізнати правду, щоб стати вільними».
Поховали ієромонаха Софрона біля церкви, яку він будував разом із парафіянами і в якій служив до останніх днів свого життя. У спогадах про свого духовного провідника дрогобицькі просвітяни написали: «Мало сказати “подвижник” – достоту біблійний праведник. Увесь у молитві, у проповідях, у християнській благочинності. Ушановуймо і його – одного з найсумлінніших будівничих України – незабутню пам’ять нашими молитвами».
Підготувала Уляна Стеців-Тимчук, церква Св. Андрія, м. Львів
