Український календар
Щороку в четверту суботу листопада відзначаємо День пам’яті жертв Голодоморів.
Голодомор 1932–1933 років – найбільша історична катастрофа України ХХ століття. Її спричинили насамперед політичні чинники. Тож це не було явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом – геноцидом проти українського народу. Так московити та їхні поплічники хотіли приборкати, а то й знищити волелюбних українців.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом, коли вилучали не тільки зерно, а й овочі, фрукти, будь-які продукти харчування, стало свідомим терористичним актом тоталітарної системи проти мирних людей, внаслідок чого зник не тільки прошарок заможних і не залежних від деспотичної держави (влади) селян-підприємців, а й цілі покоління землеробського населення, коріння якого сягає часів Трипілля. Було підірвано соціальні основи української нації, її багатовікові традиції, духовну культуру та самобутність.
Відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс писав: «Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне (фізичне) знищення міських та сільських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактора, приречення на становище, яке німці зазвичай називали “первісний народ”».
Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель становила понад третину, а в окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноморської зони, Казахстану та Московської области, разом узятих.
Історики та демографи ще й досі сперечаються щодо кількости жертв Голодомору, називаючи різні дані – від 3 до 10 мільйонів. Фігурувала цифра й 12 мільйонів.
Враховуючи матеріали перепису населення 1937 року, втрати внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, шлунково-кишкових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки та соціального колапсу становили на теренах України близько 7 мільйонів осіб. Проте, на думку деяких авторитетних науковців, ця цифра явно применшена, статистика «підкорегована», оприлюднення реальних даних опинилося під забороною.
Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.
Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населенням у понад 40 мільйонів осіб і тривало майже два роки, – явище не стихійне, а цілком рукотворне. Навіть якщо б через посуху чи інші погодні умови і стався неврожай (але такого не було!), тоді чому радянська влада категорично відмовлялася від продуктової допомоги, зокрема зерном, борошном, що її хотіли надати інші держави?.. Та тільки тому, щоб знищити український народ. Свою допомогу з Галичини пропонувала братам-українцям УГКЦ на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким. І знову категорична відмова радянської влади, запевнення, що «у нас все гаразд!..».
Лише створена завдяки зусиллям української діаспори комісія Конгресу США на чолі з Джейсом Мейсом назвала Голодомор 1932–1933 років в Україні геноцидом (згодом до такого рішення долучилися інші держави світу). Сама ж комісія спочатку була покликана встановити лише факти (з чим вона блискуче впоралася), а не давати їм правової оцінки.
З ініціативи Світового конгресу вільних українців було створено Міжнародну комісію із рослідування голоду 1932–1933 років в Україні під керуванням професора шведського Інституту публічного та міжнародного права Якуба Санберга, яка вже дала правову оцінку цим жахливим подіям.
І лише 28 листопада 2006 року Верховна Рада України нарешті спромоглася ухвалити Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який трактує ці події як геноцид проти українського народу.
Але ще задовго до прийняття Закону свідомі священники, миряни українських церков відкрито й масово вшановували пам’ять жертв усіх Голодоморів.
Підготував Тарас ЛЕХМАН
