ієромонах Христофор ГАНИНЕЦЬ, ЧСВВ,
головний редактор
Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри, вірні читачі журналу «Місіонар»! Напевно, ви помітили, що цей його випуск особливий – ювілейний. Так, наш давній добрий «Місіонар» святкує день народження: йому – 125! Поважна дата, за якою – довга історія, багато подій, печальних і радісних, тріумфів і падінь. На його сторінках страждала Україна, помирала церква, були гнані, переслідувані за правду наші отці разом зі своєю паствою, і все тільки за те, що не хотіли скоритися брехні, а залишилися вірні Богові.
Протягом століть ми формуємо особливу лінію апостоляту, яка не розходиться із традиційною, а навпаки – збагачує, удосконалює практику служіння Богові й людям. Вона полягає передусім у відстороненості від турбот світу; у пам’яті про харизми чину; у специфіці праці людей, що вступають до монастиря, у їхньому підході до покликання й реалізації себе на Христовій ниві. Простою мовою – це вища школа осягнення й застосування знань; дослідження й винаходження чогось нового в духовній сфері, позаяк парафіяльні інституції мають обов’язки, що здебільшого відповідають тільки першочерговим потребам вірян: Причастя, служіння Божественної літургії тощо.
Для того, щоб праця в цьому руслі приносила належні плоди, і було засновано часопис «Місіонар». Видання покликане продовжувати й поширювати в друкованому слові дух засновника Чину Святого Василія Великого й усіх його послідовників та бути втіленням новизни служіння ченців-василіян за непростого періоду. Журнал дещо консервативний за тематикою, утім його завжди добре сприймали в народі, адже він ніс світло за темних часів, був для нього підтримкою, утіхою, натхненням. «Місіонар» також є цінним історичним джерелом, оскільки відбиває державні й соціальні процеси, розповідає про життя церкви, про людські долі.
Сьогодні, через 125 років після виходу першого номера, він знову йде до свого читача, який, як і колись, чекає свіжого слова, мудрої думки. Відрадно, що «Місіонар» має немалий наклад і свою аудиторію. Утім і він переживає періоди піднесення та занепаду. Нині з огляду на непросту економічну ситуацію журнал мусить виживати на видавничому ринку. Та попри все він продовжує нести Боже слово всіма доступними каналами.
Працюючи над книжкою «Листи до народу», я ніби пережив кілька життів редакторів та авторів столітньої епохи – моїх попередників, співбратів по чину й перу, і тепер краще розумію, наскільки важко й важливо було випускати релігійний часопис. Його творили живі люди, отці й миряни, що будь-якої миті могли поплатитися життям за свої слова, за свою позицію. Адже знаємо, що більша частина історії «Місіонара» припадає на часи утисків церкви й репресій стосовно її вірних, на період політичних та соціальних катаклізмів.
Дослідивши минуле журналу, я зміг зрозуміти мету й завдання, концепцію наповнення новітнього «Місіонара», його вірність баченню попередників, його консервативність та інакшість. Зазначу, що, якби часопис започаткували за незалежності України, його мета й тематика напевно були б не такими, як є. Це засвідчують газети й журнали УГКЦ новітньої доби. Однак дух і настрій «Місіонара» залишаються незмінними, новаторство ж полягає в підході до викладу матеріалу, ближчому сучасному поколінню.
Дорогі, брати і сестри! Вітаю всіх нас: і колектив, і читачів – з ювілеєм «Місіонара» – часопису, у якому поєднується, як писав Максим Рильський, красиве і корисне. Перші 125 років його існування були складними, але плідними, і я сподіваюся, попереду в нього – розквіт, розвиток, політ увись; довгий період добробуту; душевне спілкування з вами, улюблені в Христі. Читайте «Місіонар», читайте «Листи до народу», щоб знати й пам’ятати своїх місіонерів – людей слова й обов’язку, що несли народові світло Істини й роблять це нині. Молімось за тих, хто крізь віки й сьогодні осяває наші душі в пітьмі тотального зла. Дякуймо Богові за них, за нашого «Місіонара». Многая літа йому й нам!
