Слава Ісусу Христу! Дорогі брати й сестри! Яка це радість – мати живих батьків, дідусів і бабусь! Напевно, більшість із вас погодиться із цим. Але замислімось, чи приділяємо ми достатньо уваги їм, найріднішим, чи цінуємо те, що вони дали нам, чи тішимося кожним днем, проведеним разом? Навряд чи більшість відповість ствердно. Дідусі й бабусі найчастіше страждають від браку душевного спілкування з онуками. А вони ж мають досвід, мудрість, віру і, найголовніше, готові цим усім ділитися, готові слухати, підтримувати, скеровувати, надихати…
Це особливі люди: наші опікуни, учителі, наставники. З ними асоціюється все світле, затишне й дороге. Найчастіше саме вони передають нам віру й роблять це по-особливому. Це щось більше, ніж слова: добрий приклад, мудра наука, лагідність, терпіння... Це те, що закарбується в пам’яті, те, до чого повертатимемося знову й знову, передаватимемо вже своїм дітям й онукам.
Ми повинні бути вдячні батькам, дідусям і бабусям, бути уважними до них, пускати їх у своє життя й ставати активними учасниками їхнього. Тримати зв’язок, знати й берегти власне
коріння. До цього нас знову закликає Папа Франциск. Зокрема, перебуваючи з візитом у Румунії, він розповів про роль бабусі в його житті. За словами Понтифіка, саме бабуся Роза першою передала йому віру. Дуже важливо, щоб перші кроки до Бога були зроблені в «домашній церкві», у радості, у свободі й довірі, і бабусі з дідусями справляються із цим найкраще.
Дорогі брати й сестри! Цінуймо своїх рідних, адже, відверто кажучи, ми звикли сприймати їх і всі їхні жертви заради нас як належне. Не марнуймо жодної нагоди потелефонувати чи відвідати батьків, бабусь і дідусів. Розпитуймо їх і слухаймо, тому що в їхніх словах – мудрість поколінь. А щоб дізнатися, у чому ж полягає істинне християнське життя, варто зазирнути в очі стареньким – і побачити радість віри, зрозумілу без слів.
Божих благословень вам і вашим родинам!
о. Христофор Ганинець, ЧСВВ
Головний редактор
