Ми Тобі, рожденному, Богові блаженному, серця відчиняємо, в дім душевний призиваємо.

 Г. Сковорода

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!

Дорогі читачі!

Минув черговий рік війни. Ми боролися на різних фронтах, оплакуючи полеглих і поранених героїв, саме полеглих і поранених, тих, які заплатили найвищу ціну, а не «200-тих» і «300-тих» (на радянський манер часів афганської війни, який знецінює шану до них). Не менше сумували за вбитими і з’яничареними  дітьми, рідними й друзями, за тими, хто по світах, за тими, котрі могли ще жити й жити, але минулися, бо не витримали…

Чорна тінь воєнного лихоліття й далі вперто рветься на герць, прагнучи все більше поглинути нашу землю. Ми ніби знову чуємо Тарасове: "І день кожен ґвалт гармати, земля стогне, гнеться...". Скільки вже українців поплатилося життям за свободу рідного краю... Образ матері-України виразно переростає в біблійний образ Рахилі, яка плаче за своїми дітьми, але не хоче, щоб її втішали, бо їх немає, як немає  тисячі синів у наших матерів...

Попри сльози і думи сумні ми, українці, пам’ятаємо, що наближається благословенна мить Різдва, свята всіх свят, яке супроводитимуть моління й самобутні традиції. На якусь мить, забуваючи жахливі події, наші серця завмирають, передчуваючи насолоду душі, як дарунок тих днів, клопочуться, що принесуть маленькому Ісусові.

Одна різдвяна легенда розповідає, що до народженого Ісуса прийшли пастухи – всі з різними дарами. Кожен приніс те, що мав. Серед них був один пастух, який не мав нічого. Поки всі втішалися, чиї подарунки найпоказніші, він стояв, засоромлений, збоку. У якийсь момент святому Йосифові та Пресвятій Діві стало важко тримати всі ті дари – особливо Марії, у Якої на руках було ще й Дитя. Отож, побачивши пастуха з порожніми руками, вони попросили його підійти ближче й дали йому потримати Ісуса. Узявши Дитя, чоловік усвідомив, що отримав те, на що не заслуговував, що тримає найбільший дар в історії! Він дивився на свої руки, ті руки, які завжди здавалися йому порожніми, а тепер стали колискою для Бога. Відчув, що його люблять, і, долаючи сором, почав показувати Ісуса іншим, бо не міг тримати лише для себе цей дар дарів.

Любі брати і сестри! Подібні почуття сьогодні зроджуються і в нас, коли бачимо, як світ, де панує мир і добробут, щедро обдаровує Спасителя світу. Нам здається, що наші руки порожні, а серця бідні на любов. Але це не так. Наша країна є колискою Бога й землею мучеників. Наші співвітчизники віддавали життя в різні часи, щоб зберегти й передати нам віру у Світло, яке не згасає. І тому Різдво сьогодні сяє в нас, як ніколи раніше, як ні в кого іншого, незважаючи на темряву, якою огорнув нас ворог. Тому ми багаті в Бога. Ми тримаємо найбільший дар в історії людства!

Мирного вам Різдва й щасливого Нового року!

головний редактор

ієромонах Христофор ГАНИНЕЦЬ, ЧСВВ