Дорогі брати і сестри!
Люта, виснажлива війна росії проти українського народу спонукає багатьох християн розпачливо запитувати: «За що нам ця біда, Господи?! За які гріхи?». Та, вимагаючи відповіді, будьмо й самі чесними перед Богом і собою: як народ ми таки часто грішимо — своїм вибором.
Більшість українців 1917 року відкинула державницькі заходи Скоропадського, Петлюри, натомість повірила більшовикам, бо вони обіцяли землю задурно. Через кілька років ті, що вибрали більшовиків, їли власних дітей… А як тут не згадати красивих обіцянок диявола, що їх він давав Ісусові в пустелі. Однак Христос відкинув зло — вибрав добро. Спаситель прийшов на землю, щоб дати людям модель поведінки, і Сам демонстрував її. Натомість ми, що маємо бути Його послідовниками, часто віримо облудникам. Якби українці свого часу зробили правильний вибір, то не тужили б за героями Крут, Небесною сотнею, а тепер уже за Небесними батальйонами. Чи означає це, становище безвихідне? Ні. Те, що ми все ще стоїмо й боремося, як той Голіят перед велетнем, засвідчує нашу любов до Божої гідности, до Божої свободи й одне до одного, хай там як вороги роздувають тему «моя хата скраю». Ми стоїмо завдяки взаємодопомозі й підтримці, тому що, незважаючи ні на що, волонтеримо, обороняємося. Тому що молимося. А отже, нас порятує Любов — та, якої навчав апостол Павло, та, яка живе між нами. Та, про яку пише військовик Артур Дронь із позивним Давид:
Любов довготерпить, любов милосердствує,
не заздрить, любов не величається,
любов боїться тваринним страхом,
але продовжує йти,
любов могла б здатися, залишити все,
але продовжує йти.
А інколи в любові прострілені ноги,
або в ногах у любові осколки,
і ноги її стискають турнікети,
або ніг у любові більше немає.
Тоді любов несуть її друзі.
Любов риє окопи, і живе в них,
і гризе у них лід із розрізаної пляшки,
коли хоче пити у мінус двадцять.
Любов виходить на бойові чергування,
піднімається на позиції
з грижами, з температурами, із простатитами,
із контузіями, з астмами і алергіями,
з високою імовірністю
не повернутися,
з думками про когось
найважливішого.
Все зносить, вірить у все,
сподівається всього, все терпить!
Любов розрізняє на слух
виходи «Градів», прильоти мін і рух танків.
Очі любові болять,
коли довго дивиться в тепловізор.
Прокидається любов
уночі, коли миші в бліндажі заповзають
під її бушлат.
Інколи любов
довго блює у посадці після важкого бою.
А інколи
любов закриває очі друзям своїм.
І загортає їх у спальники,
і виносить.
Ніколи любов не перестає!
Хоч пророцтва й існують, та припиняться,
хоч мови існують, замовкнуть,
хоч існує знання, та скасується.
Бо інколи закінчується обстріл,
і любові закривають очі,
і друзі загортають її в спальники,
і виносять.
І тоді вона
переходить живим.

Картина Олега ШУПЛЯКА
Цей неймовірної сили вірш є квінтесенцією наших сьогоднішніх почувань, квінтесенцією християнського вчення в теперішніх умовах.
Ця війна закінчиться, бо всі війни колись закінчуються. А між нами залишиться Божа любов, яка дасть наснаги відбудувати країну І лише за такої умови справдяться пророчі слова митрополита Андрея: «Україна двигнеться зі свого упадку та стане Державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати іншим високорозвиненим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я вам кажу, тільки треба молитися…».
о. Христофор Ганинець ЧСВВ,
головний редактор




