Дорогі брати і сестри!

Люта, виснажлива війна росії проти українського народу спонукає багатьох християн розпачливо запитувати: «За що нам ця біда, Господи?! За які гріхи?». Та, вимагаючи відповіді, будьмо й самі чесними перед Богом і собою: як народ ми таки часто грішимо — своїм вибором.

Більшість українців 1917 року відкинула державницькі заходи Скоропадського, Петлюри, натомість повірила більшовикам, бо вони обіцяли землю задурно. Через кілька років ті, що вибрали більшовиків, їли власних дітей… А як тут не згадати красивих обіцянок диявола, що їх він давав Ісусові в пустелі. Однак Христос відкинув зло — вибрав добро. Спаситель прийшов на землю, щоб дати людям модель поведінки, і Сам демонстрував її. Натомість ми, що маємо бути Його послідовниками, часто віримо облудникам. Якби українці свого часу зробили правильний вибір, то не тужили б за героями Крут, Небесною сотнею, а тепер уже за Небесними батальйонами. Чи означає це, становище безвихідне? Ні. Те, що ми все ще стоїмо й боремося, як той Голіят перед велетнем, засвідчує нашу любов до Божої гідности, до Божої свободи й одне до одного, хай там як вороги роздувають тему «моя хата скраю». Ми стоїмо завдяки взаємодопомозі й підтримці, тому що, незважаючи ні на що, волонтеримо, обороняємося. Тому що молимося. А отже, нас порятує Любов — та, якої навчав апостол Павло, та, яка живе між нами. Та, про яку пише військовик Артур Дронь із позивним Давид:

Любов довготерпить, любов милосердствує,

не заздрить, любов не величається,

любов боїться тваринним страхом,

але продовжує йти,

любов могла б здатися, залишити все,

але продовжує йти.

А інколи в любові прострілені ноги,

або в ногах у любові осколки,

і ноги її стискають турнікети,

або ніг у любові більше немає.

Тоді любов несуть її друзі.

Любов риє окопи, і живе в них,

і гризе у них лід із розрізаної пляшки,

коли хоче пити у мінус двадцять.

Любов виходить на бойові чергування,

піднімається на позиції

з грижами, з температурами, із простатитами,

із контузіями, з астмами і алергіями,

з високою імовірністю

не повернутися,

з думками про когось

найважливішого.

Все зносить, вірить у все,

сподівається всього, все терпить!

Любов розрізняє на слух

виходи «Градів», прильоти мін і рух танків.

Очі любові болять,

коли довго дивиться в тепловізор.

Прокидається любов

уночі, коли миші в бліндажі заповзають

під її бушлат.

Інколи любов

довго блює у посадці після важкого бою.

А інколи

любов закриває очі друзям своїм.

І загортає їх у спальники,

і виносить.

Ніколи любов не перестає!

Хоч пророцтва й існують, та припиняться,

хоч мови існують, замовкнуть,

хоч існує знання, та скасується.

Бо інколи закінчується обстріл,

і любові закривають очі,

і друзі загортають її в спальники,

і виносять.

І тоді вона

переходить живим.

Картина Олега ШУПЛЯКА

Цей неймовірної сили вірш є квінтесенцією наших сьогоднішніх почувань, квінтесенцією християнського вчення в теперішніх умовах.

Ця війна закінчиться, бо всі війни колись закінчуються. А між нами залишиться Божа любов, яка дасть наснаги відбудувати країну І лише за такої умови справдяться пророчі слова митрополита Андрея: «Україна двигнеться зі свого упадку та стане Державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати іншим високорозвиненим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я вам кажу, тільки треба молитися…».

о. Христофор Ганинець ЧСВВ,
головний редактор