Царство Небесне здобувається зусиллями.
Мт 11:12
Слава Ісусу Христу! Дорогі читачі!
Напевно, ви погодитесь, що час – дивовижна штука: коли ми щасливі, він стрімкий, а коли горюємо – невблаганно тягучий. Весна і літо збігають миттю, осінь крокує неспішно, зиму не зсунути з місця. Ми ж, українці, останні дев’ять років живемо у власному хронотопі: то ціпеніючи в очікуванні, то шаленіючи в боротьбі. Війна вихопила нас із загального часопростору, розірвала наші життя, і ми мусимо пристосовувати й протистояти водночас.
Із Божою допомогою нам це вдається. Не здаємось. Бо, якби здалися, то були б уже не ми, не українці, славний народ-звитяжець, народ, що дав світові тисячі геніїв, титанів сили, думки, духу. Когось це захоплює, а когось лякає і злить. Той другий хтось – наш сусід, запеклий брат.
Війні між нами не два роки й навіть не дев’ять – вона споконвічна.
Хто добре вчив історію, той знає, а хто не вчив, то мусить, зобов’язаний це робити – щоб розуміти, хто є хто, і чинити відповідно.
Боротьба – не епізод у житті українців, а все життя. Читаємо у Франка: «Лиш боротись значить жить…». Ці слова були написані 140 років тому й відлунюють досі. Вони закладені в генетичному коді українця. Вони вже не належать тільки Франкові – але всім нам: пульсують у крові, б’ються в серцях. І, поки це так, поки ми пам’ятаємо, за що стали на прю, нас не здолати.
Любі брати і сестри! Воюючи з ворогом видимим, не забуваймо про боротьбу духовну. Плекаймо чистоту своїх душ, ненастанно полімо бур’яни гріха. Нізащо не піддаваймося злу!
Починаючи церковний рік за новим стилем, проводжаючи дітей у країну знань, захисників на війну, щиро молімося, щоб Святий Дух просвічував усіх нас і оберігав, щоб дав сил іти шляхом, із якого вже не можна звернути.
