Дорогі брати і сестри!
У жовтні Католицька Церква за традицією вшановує Діву Марію молитвою на вервиці. Крім того, ми, греко-католики, маємо цього місяця ще й важливе для українців Богородичне свято – Покров Пресвятої Богородиці, з яким пов’язана, зокрема, давня й сучасна історія нашого війська.
Слово вервиця походить від давнього верв (вьрвь) – шнурок. Аби не збитися з рахунку щодо кількости відмовлених молитов, перші християни зав’язували на мотузці вузлики або нанизували на неї намистини чи навіть насінини. Таку практику мають багато релігій. Як бачимо, походження назви цілком ужиткове. А далі спостерігаємо духовно-обрядовий феномен. Західна Церква розвиває на базі 50 молитов до Діви Марії унікальну молитовну культуру. Із простого шнура з намистинами для рахування молитов вервиця перетворюється на меч духовний, стає одним із символів Католицької Церкви. Подібно, як хрест із простого дерева (до того ж ганебного) перетворився на головний символ християнства. Також сучасна вервиця, як і хрест, часто є витвором мистецтва. Відомо, що святий Папа Іван Павло ІІ любив дарувати вервиці людям, які приходили до нього на авдієнцію.
Молячись на вервиці, людина роздумує над подіями з життя Ісуса Христа й Богородиці, що є потужною і водночас зрозумілою для кожного євангелізацією. Святий Папа Іван Павло ІІ підкреслював це: «Вервиця – це моя улюблена молитва. Чудова молитва! Чудова своєю простотою і глибинністю». З іншого боку, зауважує святий, «наше серце здатне вкласти в ті десятки Вервиці всі факти, які творять життя людини: родину, націю, Церкву, людство». Зауважмо, що в цьому контексті особливо цінним є досвід УГКЦ: щоденна молитва онлайн на вервиці протягом років підтримує українців з цілого світу – маю на увазі молитовний проєкт «Вервиця єднає», що його від 2020 року невтомно реалізовує «Живе телебачення».
Після того як Папа Пій V 17 вересня 1569 р. спеціальною буллою затвердив молитву на вервиці, вона швидко здобула популярність не лише в монашому та священничому середовищі, а й серед вірних. Так склалося, що сьогодні в наших українських церквах на вервицях моляться переважно літні жінки. Дехто навіть підсміюється з них. Але якщо подивитися духовними очима, то перед нами – душі-воїни. Перед Господом душа не має віку. І в Божих очах спортивна молода людина може бути немічнішою, ніж та бабуся з вервичкою.
З іншого боку, можна молитися на вервиці, не обов’язково тримаючи в руках її саму – дерев’яну, порцелянову чи пластмасову. Перебуваючи в, так би мовити, системі координат вервиці, вірні практикують присвячувати її десятки цілком конкретним справам: допоміг десятьом людям – одне Таїнство, пожертвував на добро 10 тис. – друге Таїнство, посадив 10 квітів – третє Таїнство і т. д. Один хлопчик, який згодом став священником, намагався по дорозі до школи привітатися з десятьма людьми і вважав це десятком вервиці. Безперечно, вітався і з одинадцятим чи дванадцятим перехожим, але в серці складав десяток для Діви Марії. Як відомо, намір робить прості справи великими.
Чи молитва на вервиці найважливіша серед усіх молитов? Ні, звичайно. Без сумніву, інші форми звертання також значущі в очах Божих, відтак маємо певність, що з часом з’являться й нові способи пошанування Діви Марії. Але ми живемо тут і тепер і маємо місяць жовтень 2024 року, присвячений саме цій молитві. Тож пригадаймо красу і силу цього способу розмови з Богом. Користаймо з нагоди наблизитися до Господа через Його Матір, яка 13 травня 1917 року закликала у Фатімі: «Моліться на вервиці щодня, щоб досягти миру та кінця війни».
Минуло понад сто років. Маємо страшну війну. Але маємо також вервицю – меч духовний.
Молімося.
Ієромонах Христофор ГАНИНЕЦЬ ЧСВВ,
головний редактор
