(Рим. 12:14)

Найдорожчі читачі!

Коли зустрічаємо священика, спілкуємося з ним, то зазвичай просимо благословення, чи про молитву. Робимо це тому, що священик є посередником між Богом і людьми. Він щоденно звершує безкровну жертву Святої Літургії, на якій заносить молитву за Божий люд, за душі тих, хто у вічності. На його слово сам Господь сходить із неба на святі Дари, перемінюючи їх у свої Тіло та Кров. Через руки священика Господь уділяє своє благословення людям доброї волі. Ми знаємо, що Боже благословення дуже потрібне нам у всьому: вдома і на роботі, в родині та державі. Зі слів Святого Письма ми пам’ятаємо: «Коли Господь та не будує дому, — дарма працюють його будівничі» (Пс. 127).

15 лютого, на свято Стрітення ГНІХ, ми пригадуємо собі, як Марія з Йосифом приносять дитятко Ісуса до Єрусалимського храму, щоб принести приписану в законі Мойсея жертву Богові: пару горлиць і двох голубенят. У цій події ми звертаємо увагу також на старця Симеона і пророчицю Анну, які не відходили від храму, служачи Богові вдень і вночі. І дуже цікаво розповідає нам про поведінку Симеона євангелист Лука, наголошуючи на важливості благословення: «Він (Симеон) узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі» (Лк. 2:28-29). Ми бачимо, як вплинула на Симеона зустріч з Ісусом. Це була не просто зустріч — Боже Дитятко на твоїх руках. Для Симеона цей момент викликає велику радість і бажання благословити Бога. Далі читаємо, як Симеон благословляє Марію та Йосифа: «Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. Симеон же благословив їх...» (Лк. 2:33-34).

Якщо ми по-справжньому переживаємо зустріч з Христом, то нам ніколи не захочеться говорити зле про Бога (наприклад, нарікати на свою гірку нещасну долю) чи людей, вже не кажучи про грубі прокльони, які є протилежністю до благословення. Зло — сказане чи зроблене, або навіть задумане — завжди рано чи пізно повертається до того, від кого походить. Зустрівши Христа, взявши Його на руки, як Симеон, прийнявши до свого серця, ми бажатимемо лише одного — хвалити Господа і дякувати Йому за прещедре милосердя. А з любові до Нього нам легше стане бачити добро в людях, і від серця благословити їх, навіть тоді, коли чуємо від них прокльони і зазнаємо зла. У всьому просімо завжди Божого благословення, і не забуваймо дякувати за це. З наших уст нехай завжди виходить тільки благословення, як закликає нас апостол Павло: «Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте — не проклинайте!» (Рим. 12:14). Це не завжди легко, але для того, хто має Бога в серці, завжди можливо!