(невідомі сторінки з життя Патріарха Йосифа Сліпого)
Ярослав ГОГАЛЬ
Мій батько, Іван Ногаль, з 1945 по 1955 рік був ув’язнений московською владою за участь у визвольному русі і відбував покарання у радянських концтаборах в Красноярському краї, Маклаково та Єнісейську. В сусідньому з ним таборі тоді відбував покарання і Патріарх Йосиф Сліпий. В’язні, яким довелося перебувати в одному з ним таборі і безпосередньо спілкуватись, розповідали про нього як про добру і чуйну людину, яка допомагала всім, хто до нього звертався, незалежно від національності та віросповідання, добрим батьківським словом підтримував інших на дусі, давав поради. За це його ненавиділа табірна влада й всіляко намагалась принизити його та знущалась над ним. Про один такий випадок розповів мій батько після повернення на рідну землю.
Стояла сувора сибірська зима, наближалися Різдвяні часи. Керівництво та охорона табору святкували Новий Рік. Під дією випитого солдати шукали, яким би чином розважитися. Неподалік лежала купа дерев’яних колод. І ось одному з них прийшла в голову весела, на його погляд, думка: «Давайте влаштуємо цьому священикові Хресний похід». Всім сподобалась така ідея. Вони збили з цих двох необроблених і вологих колод важкий хрест та привели з бараку Патріарха. Двоє солдат підняли цей хрест і поклали йому на плечі, звелівши ходити з ним по колу. Патріарх Йосиф, скільки було сил, похитуючись, волочив його, а охорона на підпитку, яка збіглась на таке видовище, тільки весело реготала, дивлячись, як ця, вже немолода людина, несе свій хрест і вигукували непристойності в його адресу. Патріарх не проклинав їх, він просив Бога не пам’ятати їм це за гріх, бо «не знають, що роблять». Тільки тоді, коли він, виснажений і знесилений, вже не міг більше ступити ні кроку, охорона відпустила його і в’язні завели його в барак.
Отакий маленький епізод з життя цієї людини. Але він показує постаті, яких велетнів духу народжує наша земля, наша церква.
Записано зі слів Катерини Ногаль, дружини колишнього політв’язня Івана Ногаля. Жовтень, 2015 року.
