(Продовження) Потяг наближався до станції Бар. Марія з нетерпінням чекала його зупинки. Ось він зупинився і з вагону почали виходити пасажири. Зійшовши з потягу в убогій одежі, вона відчула, що знаходиться на рідній землі. Свіже ранкове повітря надихало весною. Старий тюремний чемодан стояв біля неї, а вона одинока все ще роздивлялась на всі сторони, одягаючи свою зношену куфайку. Біля неї не було нікого і вона вирішила також йти на дорогу, щоб якось добратися до Бару. До неї підійшла жінка й запитала:

Діти — наше майбутнє, тож мусимо бути відповідальними за їхнє виховання. Важливу роль у цьому відіграє родина. Адже діти приймають те, що ми їм даємо, повторюють нашу поведінку. Свої труднощі і особливості має виховання дітей у підлітковому віці. Напевне, в думках не в одної матері чи батька, коли їхня дитина починала дорослішати, закрадалась така думка: «Господи, невже, коли я була підлітком, то теж поводилася настільки жахливо?!» Нашою помічницею у вихованні дітей є Благословенна Анна-Марія Таїджі, адже була зразковою мамою аж семи дітей. Та чи є можливим поєднання в одній людині найкращих рис дружини, матері і навіть свекрухи та тещі? Виявляється, так, Благословенна Анна-Марія це довела своїм життям, ідеально виконуючи свої родинні обов’язки.

Федір народився в 1900 р. на Яворівщині. Батьки його тяжко працювали, як усі люди сіяли жито, пшеницю, щоб в хаті був хліб. Коли Федір підріс, то став допомагати батькам по господарстві. Вся господарка була власна, тому що колгоспу ще не було. Це було за часів Польщі, пани брали людей на роботу і вони в них тяжко працювали. Коли Федору виповнилося 25 років, він одружився і взяв собі за жінку дівчину Марію. В них народилося семеро дітей. В 1941 р. почалася війна і Федора забрали в армію. На війні він був два роки.

Мій батько, Іван Ногаль, з 1945 по 1955 рік був ув’язнений московською владою за участь у визвольному русі і відбував покарання у радянських концтаборах в Красноярському краї, Маклаково та Єнісейську. В сусідньому з ним таборі тоді відбував покарання і Патріарх Йосиф Сліпий. В’язні, яким довелося перебувати в одному з ним таборі і безпосередньо спілкуватись, розповідали про нього як про добру і чуйну людину, яка допомагала всім, хто до нього звертався, незалежно від національності та віросповідання, добрим батьківським словом підтримував інших на дусі, давав поради.

Травень 1993 р. Цієї весни Анісія вперше прилетіла на батьківщину своїх предків. І провела тут два незабутніх тижні. Об’їхала мало не всю Україну — від Києва до Закарпаття. «Я ніколи не думала, що так відчую рідну Україну. Тяжко описати це зворушення, а коли підлітали до Борисполя, і коли я побачила на летовищі свої літаки з маркуванням Air Ukraine. Таке саме гостре відчуття, як і тоді, коли я через вісім років приїхала з Австралії до Аргентини».

Сенсаційна історія убивці Генрі Пранзіні спонукала юну Терезу Мартен «усиновити» свого першого грішника. 1887 р. в «The Times» з’явилася така публікація: Париж, 17 березня. «На Рю Монтень було скоєно потрійне вбивство. Сьогодні вранці 30-річна куртизанка, відома під іменем Монті або Ренью, була знайдена мертвою біля підніжжя свого ліжка. Дві глибоких рани в горло виявились смертельними. Служниця та 12-річна донька куртизанки були вбиті у своїх ліжках.

Батько Анісії Володимир Шевчук. Його доля теж незвичайна й повчальна. Він народився в Аргентині 4 серпня 1894 року. Але як народився? Щойно його мати зійшла в Буенос-Айресі з корабля, як тут же, в порту, в неї почалися пологи — і на світ появився Володимир.

2015 рік для дописувача «Місіонаря», історика Василіянського Чину Петра Шкраб’юка був щедрий на книги. Це своєрідна поетична візитівка для Крехівського монастиря п. н. «Крехів у вінку сонетів: історична хроніка» (Жовква: Місіонер, 2015. — 56 с.), збірка нових поезій «Усе на світі таїна» (Львів: Українські технології, 2015. — 220 с.); у цьому ж видавництві світ побачила ґрунтовна книга «Історії, прожиті тричі: події, документи, спогади» (444 с.).