(розповідь про дідуся)

бр. Степан ДУБАН, ЧСВВ

Федір народився в 1900 р. на Яворівщині. Батьки його тяжко працювали, як усі люди сіяли жито, пшеницю, щоб в хаті був хліб. Коли Федір підріс, то став допомагати батькам по господарстві. Вся господарка була власна, тому що колгоспу ще не було. Це було за часів Польщі, пани брали людей на роботу і вони в них тяжко працювали. Коли Федору виповнилося 25 років, він одружився і взяв собі за жінку дівчину Марію. В них народилося семеро дітей. В 1941 р. почалася війна і Федора забрали в армію. На війні він був два роки. Одного разу німці закладали бомби на радянські війська, де й був Федір. Коли бомба розірвалась, то багато солдатів загинуло, а Федора обсипало осколками цілий лівий бік від голови до ніг. Його забрали до лікарні, повитягали всі осколки, а два залишилися: один — біля серця, а другий — в голові біля пульсу. Коли він одужав, то його вже на війну не брали і він повернувся додому, бо його боліла ліва рука і нога.

Федір був дуже побожний. Ходив до церкви два кілометри кожної неділі і свята. Він любив допомагати священику, подавав кадило, запалював свічки, хоча в церкві був паламар. В 1964 р. його жінка Марія померла. Старший син одружився, в нього народилося троє дітей, і Федір з ними проживав в одній хаті та допомагав по господарству. Потім Федір знайшов собі другу жінку в сусідньому селі, вона називалася Розалія, і пішов до неї жити. Вони взяли шлюб, але дітей в них не було.

Через деякий час до них приїхала племінниця Софія з дитиною, бо вона не мала де жити. Хата була стара і маленька, але через деякий час вони поставили нову хату, більшу, і так проживали разом довгий час. В 1994 р. Розалія, його жінка, померла і він жив з Софією та допомагав їй по господарству. Одного дня Федір сказав до Софії: «Поїду я до свого сина і подивлюся, як він там поживає, а потім приїду». Син радо його прийняв і Федір залишився в нього. В 1996 р., коли був Страсний тиждень, у вівторок, Федір сказав до свого сина, що хотів би поїхати до Софії. А коли він приїхав до неї, то зразу сказав їй: «Я приїхав до тебе вмирати». А Софія кликала його «діду». Вона каже: «Діду, скоро ми будемо садити картоплю і всю огородину, що ви таке кажете!» А він каже: «Це правда!». А в Страсний Четвер він пішов до церкви, купив собі свічку і, коли прийшов з церкви, то сказав до Софії: «Цю свічку покладеш мені в труну». У Страсну П’ятницю його дуже боліли ноги і він вже не зміг встати з ліжка, тому попросив Софію покликати священика, щоб він його висповідав. В Страсну Cуботу о першій годині, він помер. Це було 13 квітня 1966 р. Перед смертю він сказав до Софії: «Коли приїде мій син забирати мене, щоб поховати біля першої жінки, то ти мене виведеш з хати з хрестом на дорогу». Так все і було. На самий Великдень в неділю син забрав батька до себе і похоронив.

Напевно, Господь зіслав на Федора свою ласку і сказав йому, коли він буде вмирати. Цього року випадає 20 років з дати його смерті.