Покликання – від слова кликати. Люблячий Бог запрошує нас, не зважаючи на нашу зовнішність, зазирає у душу, проникливо вдивляється в очі, оскільки вони випромінюють справжність душі. Знаючи наше ім’я, Він прагне вписати в історію нашого життя неймовірні, прекрасні моменти – вічність, блаженне споглядання, Боже співжиття. Тому не варто боятися сказати Богові своє “так”, не турбуватися про матеріальний світ, прислухатися до голосу свого серця, роздумати над своїм життям і остаточно вирішити крокувати за Христом.

2015року у Видавництві отців василіян “Місіонер” вийшла поетична збірка історика Василіянського Чину, письменника Петра Шкраб’юка “КРЕХІВ у вінку сонетів: історична хроніка”. Цей же небуденний Вінок був опублікований і в нашому журналі (“Місіонар”, 2017, лютий), причому, як і окреме видання, щедро ілюстрований.

Покликання – від слова кликати. Люблячий Бог запрошує нас, не дивлячись на нашу зовнішність, зазирає у душу, проникливо вдивляється в очі, оскільки вони випромінюють справжність душі, знаючи наше ім’я, прагне вписати в історію нашого життя неймовірні, прекрасні моменти – вічність, блаженне споглядання, Боже співжиття. Тому не варто боятися сказати Богові “так” – не турбуватися про матеріальний світ, прислухатися до голосу свого серця, роздумати над своїм життям і остаточно вирішити крокувати за Христом.

Петро Шкраб’юк – давній автор нашого часопису, письменник, історик; йому належать окремі ґрунтовні дослідження “Крехів: дороги земні і небесні” (2002), “Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України” (2005), десятки статей з минувшини й сучасності ЧСВВ.

Покликання – від слова кликати. Люблячий Бог запрошує нас, не дивлячись на нашу зовнішність, зазирає у душу, проникливо вдивляється в очі, оскільки очі випромінюють справжність душі, знаючи наше ім’я, прагне вписати в історію нашого життя неймовірні, прекрасні моменти – вічність, блаженне споглядання, Боже співжиття.

Коли ти наближався до Дамаску, Тоді тебе торкнула Божа ласка, Було це світло з неба осяйне.

Твій брат привів тебе до Спаса, – І здивувалася сім’я: “Чи не забувся Вчитель часом, Коли змінив твоє ім’я?”

Вірш присвячуємо Наталії Зозуляк, матері, яка відмовилася від лікування – ради своєї дитини. Померла у квітні цього року, через тиждень після пологів. Вічна їй пам’ять.

В її руках - моє дитинство, В очах весна цвіте садами. Найбільше щастя - материнство, Найбільше лихо - світ без мами.

Смерть Господь вмить переміг, Хоч звалила гучно з ніг... Гріб порожній залишивсь; Спас підніметься увись.   Дзвони лунко виграють. Дременули гріх і лють... Сколихнула новина. Вабить знана дивина.   Велелюдно у церквах. Віддаливсь подалі страх.

Підзаголовок цього поетичного Вінка не випадковий. Бо це справді історична хроніка славного монастиря. Але відтворена у вишуканій, строго дисциплінованій і водночас – документальній формі.

Боже, Ти – Любов, навчи з Тобою жити, Боже, Ти – Любов, навчи Тобі годити. Боже, Ти – Любов, навчи про ближніх дбати. Боже, Ти – Любов, навчи добро плекати. Боже, Ти – Любов, навчи мене терпіти, Боже, Ти – Любов, навчи, як ближніх гріти.

Ця збірка поета о. Василя Мендруня, ЧСВВ складається з віршів, в яких відображено життя Ісуса Христа та Його учнів, Пречистої Діви Марії і святих Ангелів, а також Блаженних і Святих нашого народу. Переважна більшість цих віршів є текстами пісень. Публікуватимемо вірші з нагоди свят і євангельських подій.

Йоіл заклав наскельний монастир. Послушникам обитель друга мила, Що поблизу їм келії відкрила; Церкви постали там, де був пустир.

 Болить душа, і плаче Україна, Тремтить на віях зболена сльоза… Це ж обірвалась пісня солов'їна, Тебе нема… А пісня ж не вмира!   Ти був легендою і піснею водночас, Своєї матері ти – героїчний син, Співець і воїн, і борець Вкраїни. Борців багато!

 Нещодавно, похмурого й дощового недільного дня, у Львівському Палаці мистецтв відбулося напрочуд світле й радісне дійство. Ліга Українських Жінок провела творчий вечір Галини Бреславської під гаслом "Прославлю Бога у своєму серці".

О, Боже милий, всемогучий, Створив Ти світ цей і людей. Дозволь хоч трохи нам збагнути Глибокий сенс Твоїх ідей.   У всьому є Твій Божий задум, Проте і воля нам дана: Самі ми можем обирати І шлях свій, мрію та діла.

Ти зійшла, як грім, з небес. Вибач, не чекали... Чом прийшла? З яких потреб? Все тобі замало... Не постукавши, ввійшла Без запрошень, дико. Затуливши очі, рот, Ми молились тихо. Океани сліз, Скрябетіло тіло.

(Марія МАРИНЕЦЬ) Боже, дай сили, щоб все перебути, Щоб муки пекельні на землі відбути. Тут зрада, там — горе, недоля й біда... Невже ж моя доля нещасна така?

(Галина ХИМОЧКА, викладач ЛНУ ім. Івана Франка, м. Львів) На світ дивімось добрими очима, Бо лиш добро перемагає зло, Не проживе даремно та людина, Яка посіє доброти зерно.