Підзаголовок цього поетичного Вінка не випадковий. Бо це справді історична хроніка славного монастиря. Але відтворена у вишуканій, строго дисциплінованій і водночас – документальній формі. Адже Петро Шкраб’юк не тільки поет, а й науковець, доктор історичних наук (зараз завідувач відділу української літератури Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича); він же й дослідник історії ЧСВВ, автор монументальних монографій “Крехів: дороги земні і небесні” (2002 р., 414 с.; друге видання – рік 2009), “Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України” (2005 р., 439 с.), багатьох інших розвідок, статей і віршів на релігійну тематику. Вінок сонетів доповнює цей список – і доповнює вагомо, хоча й напрочуд стисло. В цьому переконається кожен, для кого дорогий Крехів і хто любить поезію.

1

Сонети ці – до Крехова мости,

Бо там брати, подвижники і друзі,

Що служать ревно Богові і музі

І чують владно поклик висоти.

 

Із ними легше хрест земний нести,

Не піддаватись сумніву і тузі,

А жити, і творити, і рости,

Знайти погаслий день на виднокрузі.

 

Мене чекає там отець Василь –

Поет, що має свій правдивий стиль,

Бо ловить звук у Божім камертоні.

Про зло й добро, про Чин Василіян

Говоримо – і чуємо, як нам

Озвався Час в небеснімпередзвоні.

2

Озвався Час в небеснім передзвоні

І шле проміння на квітучий діл.

Ченці й миряни ділять хліб навпіл,

Сюди приходять їх сини і доні.

 

Щоб тільки не коритися мамоні,

Прибув у Крехів з далечі Йоіл.

До нього люд тягнувся з ближніх сіл,

Аби за них він став у обороні.

 

Молився він високо у печері –

Знавець сердець, релігій та містерій,

Читав Письмо, Апостол і Псалтир.

 

З печери спуск – мотузяна драбина.

Всередині темніла сяйна днина…

Йоіл заклав наскельний монастир.

3

Йоіл заклав наскельний монастир.

Послушникам обитель друга мила,

Що поблизу їм келії відкрила;

Церкви постали там, де був пустир.

 

Провидів місце старчик непростий,

Хоч був незрячий, – зряча Божа сила.

Найперший храм святив Петро Могила;

Звідтіль – Дорога Хресна, бір густий.

                                             

Із братом й батьком в цій землі лежить

Красовська Анна, що прозріла вмить,

Коли – сліпа – молилася Мадонні.

 

Уздріла рідних і небес чоло…

В сімнадцятім столітті це було –

В часи гіркі, криваві й безборонні.

4

В часи гіркі, криваві й безборонні,

Коли наш край стрясав ворожий грім, –

Обитель ця була для збігців дім,

Втирала вбогим сльози їх солоні.

 

Надію слала тим, що у полоні.

В долині, у набаті голоснім,

Вона здаля світилася усім,

А в ній – святий Василій на іконі.

 

Приймали тут Хмельницького Богдана,

І Кривоноса не боліла рана:

Її лічив чернечий еліксир.

 

Бо чорноризці – плоть і дух народу,

Що гинули так само за свободу…

Народ і віра – наш орієнтир.

 

5

Народ і віра – наш орієнтир;

Це знали козаки і посполиті,

Возводячи в єстві своїм обитель,

Вкорінену, однак, в житейський вир.

 

Та суєта для мудрого – гнобитель,

А для слабких – розвага і кумир.

І тільки той у Господа служитель,

Хто кличе ближніх у безхмарну шир…

 

Ступаю… роздивляюсь доокіл:

Он вулики і хороводи бджіл,

Сюркоче коник в травах на осонні.

 

А там, де сад і світлотіней гра,

Згадали Дорошенка ми Петра,

Згадали предків ми діла коронні.

6

Згадали предків ми діла коронні,

Поему тих далеких грізних днів,

Коли в кільце узяв наш гетьман Львів,

Союзників-татар іржали коні.

 

А в Крехові звучав побожний спів,

Ординці підкрадалися безсонні…

Але ядро із вежі через рів

Полинуло – жарке – в гаї озонні:

 

Племінник хана там напнув намет…

Селім-Гірей упав у лють велику

Тазажадав за згин шалений викуп,

 

І Дорошенко слав гінця вперед:

Аби ченці дали все, що в скарбоні,

І молитви лилися охоронні…

 

І молитви лилися охоронні,

Скарби збирали у монастирі,

І їх чернець-посланець у шатрі

Вручив печально хановій персоні.

 

А Дорошенку в незалежнім тоні

Казав, щоб заступивсь о цій порі,

Церковцю-дароносицю зберіг,

Щоб в золоті засяла на амвоні.

 

І поки Львів витримував облогу,

Послав у Крехів гетьман наш залогу:

Іван Мазепа був тут проводир.

 

Бо дім монаший у тривожній зоні

Стояв, але в Мазепиній заслоні

Братам вже не загрожував ясир.

8

 

Братам вже не загрожував ясир.

Вже кам’яні церкви постали й мури,

І монастир, це вогнище культури,

Білів як символ Божої краси.

 

А доокола букові ліси,

А в них козулі, олені і тури.

Були часи холери та зажури,

І кожен ласки Божої просив.

 

Був Григорович-Барський мандрівник,

І Крехова він уподобав лик,

І Головацький – постать непостійна.

 

Різьбив Сінкевич тут дереворит,

На нім споруд ще дерев’яних вид,

Дзвіниця, брама і гора Побійна.

9

Дзвіниця, брама і гора Побійна.

Побили густо тут людей колись.

Із згарищ дим їдкий ще довго вивсь,

Доба не затихала буревійна.

 

Та проясніла синьоока вись,

І знов Гора ставала горда й мрійна,

Од солов’їв і вітру мелодійна,

З колін малі ялини підвелись.

 

Був патріотом тут нащадок панський –

Єпископ Йосиф, знаний всім Шумлянський,

Що Церкву нашу ввів у римський світ.

 

Вписав її в Петра святі скрижалі...

…Все знає ця Гора стара, бо й далі

Задивлена у зоряний зеніт.

10

Задивлена у зоряний зеніт

Імен великих славна галерея.

І бачу я Шептицького Андрея,

Що в Крехові поновлює обіт.

 

Франко, Щурат – так само епопея –

Шукали ветхих інканабул слід.

Все цінне їм: апокриф чи мінея…

Се наш церковний і мирянський цвіт.

 

І Трух Андрій, “Калиною” натхненний,

І Коциловський Йосафат блаженний,

І Йосафат Жан із Канади тут…

 

Вони для нас – наснага літургійна.

Тому дзвенить на тлі вчорашніх скрут

Прийдешньому моя осанна рвійна.

 

11

Прийдешньому моя осанна рвійна.

На всьому бачу вищу благодать.

Як і священномучеників п’ять,

Котрих спіткала доля трагедійна.

 

Тепер в ряду з блаженними стоять.

Це наша поміч в Бога благодійна,

Щоб ми не похитнулися у війнах,

Бо знов до нас повзе північна тать.

 

Успадкували служби дар в посвяті

У Крехові, в його новіціяті;

Жертовність їх – нащадкам заповіт

 

І заклик до єднання, до офіри.

Палка душа на дужих крилах віри

Летить у вишній, незрівнянний світ.

12

Летить у вишній, незрівнянний світ

Душа – і тоне там, у високості.

А в Крехові – відправа…На помості

Священики і хор. Це Богу звіт.

 

З усіх-усюд паломники і гості,

Аж посвітлів травневий небозвід.

З підпілля вийшов Чин в широкий простір,

А поряд цвинтар, пам’ятник-граніт.

 

Вкарбовані у нього всі стражденні,

За волю Батьківщини убієнні,

За віру, і надію, і любов.

 

Омиті кров’ю кожна перемога,

І шум знамен, і велич хоругов.

Бо лиш одна – через терни – дорога.

13

Бо лиш одна – через терни – дорога,

Бо лиш одна родима сторона,

Одні батьки… І віра теж одна,

Що підіймає, як діткне знемога.

 

І доля теж єдина… Вчить вона

Не збочити, йти прямо якомога.

Буття для нас – манлива таїна

І від олжі та блудів засторога.

 

І місяць повний, мовби смолоскип,

Присвічує: тіниста-бо алея,

І статуя вся біла, мов лілея.

То Богоматір…Між рядами лип

Йдемо до Неї…Путь важка і строга

До правди. До очищення. До Бога.

14

До правди. До очищення. До Бога

Ідуть з дітьми прочани без числа,

І каються, гріх спалюють дотла,

Що супроводить їх вже від порога.

 

І ми йдемо з отцем до джерела,

Хоч впала сутінь свіжа та волога,

І нашу стежку заступає мла,

І стежка ця вузька, а не розлога.

 

І я на ній сумирно, без гонитви,

Невірним зичу в трепеті молитви

Із пороху у небо прорости.

 

Шлю друзям християнський поцілунок –

Мій чесний, невибагливий дарунок:

Сонети ці – до Крехова мости.

15

Сонети ці – до Крехова мости.

Озвався Час в небеснім передзвоні.

Йоіл заклав наскельний монастир

В часи гіркі, криваві й безборонні.

 

Народ і віра – наш орієнтир.

Згадали предків ми діла коронні.

І молитви лилися охоронні,

Братам вже не загрожував ясир.

 

Дзвіниця, брама і гора Побійна,

Задивлена у зоряний зеніт…

Прийдешньому моя осанна рвійна

 

Летить у вишній, незрівнянний світ.

Бо лиш одна – через терни – дорога:

До правди. До очищення. До Бога.

 

м. Львів,

3-9 травня 2015

3-9 травня 2015

ПРИМІТКИ

            Сонет 1

            Йоіл, а з ним Сильвестр, – фундатори першого (наскельного) монастиря. Звідки прибули – невідомо. 1627 р. почали укладати Правила для монахів, які, після смерті Сильвестра, завершив Йоіл (1637 р.).

            Сонет 3

            Митрополит Петро Могила посвятив церкву Преображення Господнього у травні або червні 1633 р. Церква була споруджена під Побійною горою. Не збереглася.

            Чотирнадцятирічна Анна Красовська прозріла у Львові – перед невеличкою іконою Богоматері, яку батьки подарували потім Крехівському монастиреві, спорудивши для неї окрему церкву. У Крехові Анна, а також її батько і брат, згідно із заповітом, були поховані.

            Сонет 4

            Про те, що Богдан Хмельницький був у Крехові, сповіщає сучасник – польський історик Самуїл Кушевич. Іван Крип’якевич висловлює здогад, що гетьман “мабуть, заночував у монастирі з 26 на 27 жовтня” 1648 р.

            Є також згадки і про Максима Кривоноса, якого лікували крехівські ченці. Однак цей факт потребує остаточного уточнення.

            Сонети 6, 7

            Петро Дорофійович Дорошенко облягав з татарами Львів у вересні 1672 р. Події, пов’язані із загибеллю під Креховом ханового племінника та історія з викупом, назагал документально підтверджені, хоча існує версія, що це леґенда.

            Майбутній гетьман Іван Мазепа командував у війську П. Дорошенка гетьманською гвардією, потім був осавулом. Стояв залогою в Крехові наприкінці вересня 1672 р. Ставши гетьманом, підтримував крехівських ченців матеріально.

 

            Сонет 8

            Василь Григорович-Барський з товаришем побував у Крехові влітку (мабуть, у серпні) 1723 р.

            Член “Руської Трійці” Яків Головацький відвідав Крехів 1833 р. Зняв копію з листа П. Дорошенка до ченців та опублікував. Вдруге навідувався до цього монастиря 1847 р.

            Вигляд Крехівського монастиря у 1699 р. ієромонах і талановитий графік родом із Роздола, Діонісій Сінкевич, вирізьбив на грушевому дереві розміром 55,2 на 33,5 см.; товщина – 4-4,5 см.; дереворит зберігся до нашого часу.

            1703 р. о. Сінкевич створив ще одну ґравюру із зображенням Крехівської обителі. Ця ґравюра також збереглася.

            Сонет 9

            Йосиф Шумлянський (хресне – Іван; 1644-1708) походив із заможної православної родини, що мешкала у с. Малі Дідушичі неподалік Стрия; 1668 р. відбув у Крехові новіціят, та згодом таємно склав у Варшаві сповідь католицької віри, а 1700 р. як Львівський єпископ привів до злуки з Римом – унії – всю Львівську єпархію. Крехівський монастир, однак, перейшов під покров Святого Престолу тільки 1721 р.   

            Сонет 10

            Митрополит Андрей Шептицький відновив у Крехові свої чернечі василіянські обіти 12 лютого 1920 р., присягаючи “витривати в тім же Чині до смерти”.

            Іван Франко приїжджав до Крехова щонайменше двічі: у січні 1895 р. та навесні 1913-го (є також його лист до знайомого, датований кінцем 1893 р., з проханням “виєднати” в ігумена дозвіл на перегляд монастирської бібліотеки та архіву; одначе чи приїжджав тоді – не знати).

            Стосовно Василя Щурата, то він побував у Крехові1906 р. – і знайшов у монастирській книгозбірні один із рукописів драми Феофана Прокоповича “Владимір”, присвячений І. Мазепі.

            Андрій Григорій Трух (1894–1959) – автор слів пісні “Червона калина”, мелодія якої вразила у серпні 1914 р. в Стрию, де формувався Леґіон УСС; тоді ж почув перші два рядки цієї пісні. Решту рядків-куплетів – про січових стрільців, які ідуть визволяти Україну, – написав сам Трух. І пісня перетворилась у бойовий гимн-славень. Після перебування в УСС А. Г. Трух вступив до ЧСВВ. Написав чотири томи “Життя святих”.

            Йосафат Коциловський (1876-1947) – єпископ Перемиської єпархії. Навчався у Крехівському новіціяті. Побудував на монастирському цвинтарі капличку, де колись мав упокоїтись. Але життя його, завдяки безбожній комуністичній владі, обірвалось далеко від Крехова – в с. Чапаївка під Києвом.

            Йосафат Жан (1885–1972) – француз. Народився у Квебеку (Канада), у жовтні 1910 р. приїхав до Крехова, вивчив українську мову, у вересні 1911-го перейшов на східний обряд, згодом вступив до Василіянського Чину, а 9 травня 1914 р., після навчання в новіціяті, склав перші обіти. 1919 р. був капеланом УГА, відтак перекладачем і секретарем в уряді ЗУНР, членом українських дипломатичних місій. Написав спогади “Моє служіння Україні”.

            Сонет 10

            Священномученики-василіяни, яких у червні 2001 р. проголошено Блаженними, – це колишні вихованці Крехівського новіціяту: преосвященні Павло Ґойдич, Йосафат Коциловський, отці Віталій Байрак, Северіян Бараник, Яким Сеньківський.