Христос воскрес! Шановна редакціє, до Вас пише читачка «Місіонаря», страдальна мати, у якої минулого року 5 січня 2015 р. помер син Тарас.
Змалку син був доброю, слухняною, побожною і здоровою дитиною. Ще зі шкільного віку ми з сином і дочкою кожного першого четверга відвыдували нічні чування: спочатку в церкві св. Онуфрія, а пізніше в церкві св. Андрія у Львові. Замолоду Тарас вступив у члени Апостольства Молитви завдяки о. Івану Буфану, з церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці в с. Мшана, Городоцького р-ну. Низький уклін о. Івану за таке побожне душпастирське виховання нас і наших дітей.
Тарас ріс при церкві, прислуговував біля священика, на богослуженнях тримав хрест. Ще юнаком син молився Дев’ятницю до Божого Милосердя. Хто відбуде її до кінця, не помре не підготовленим! Після закінчення 9-го класу Тарас вступив у Бучацький колегіум ім. св. Йосафата. Ще після вступу сина в ліцей, я хотіла скласти подяку Господу Богу в «Місіонар». Поступити було нелегко. Батьки були присутні при вступі і бачили, які успіхи в дитини. Тарас прекрасно склав іспити і набрав високий бал, дякуючи Господу Богу, Пресвятій Богородиці, св. Йосипу, св. Юді-Тадею, св. Антонію, св. Філомені, св. Бенедикту, до яких ми молилися і просили допомоги. Сина зарахували в сильний клас.
Подібного закладу я ніколи не бачила. Кожний день розпочинався зі Служби Божої, а вже потім навчання. Збори директора ліцею о. Івана Майковича, ЧСВВ, я нотувала, він давав такі чудові поради щодо виховання дітей, про які я ніде не могла прочитати. О. Іван для учнів був духовним батьком. Він давав їм прекрасне виховання, хороші умови для проживання і навчання, забезпечував учнів чудовим харчуванням. Був дуже уважним до кожного зокрема. В ліцеї була дисципліна. Учні о. Івана і всіх наставників любили й поважали.
Одного разу під час навчання в ліцеї мені повідомили, що мій син на одне око майже не бачить. Це був страшний удар, ми не знали, коли це сталося, бо син завжди вчився успішно. Око сина досліджували лікарі і сказали, що за весь час їхньої праці подібного не бачили: під мікроскопом в оці Тараса лікарі бачили хрест. Дивно, по сторонах син бачив, а коли дивився прямо, то ні. Кажуть що стежки Божі невидимі.
Ще під час навчання учні вирішували хто яку вибере спеціальність. Тарас вступив в Тернопільську Академію і здобув вищу освіту.
На жаль, доля закинула нас далеко від рідної землі – в Іспанію. Згодом Тарас одружився з прекрасною львів’янкою. Діти жили в мирі, злагоді та любові. Довго в них не було дітей. Та через деякий час народилась донечка. Лікарі сказали, що дітей в них вже не буде, але ми всі щиро молилися, невістка відмовляла Дев’ятницю до Божого Милосердя і сталося чудо: завагітніла і народився прекрасний хлопчик, дуже схожий на батька. І ніхто не міг подумати, що через десять місяців дитина залишиться сиротою.
Перед Різдвяними святами я поїхала в Україну до матері, яка не почувала себе здоровою. На наступний день отримала страшну звістку: повідомила мені донька, щоб молитися за Тараса, бо його будуть оперувати і він може не вижити. Для мене це був страшний удар. Я поклалась на Бога, відразу подзвонила до священиків в Іспанію, щоб приготували мого сина, молилися і чекали дзвінка від дітей. В той час я почувала себе такою безсильною, бути так далеко від рідних і не змогти нічим допомогти своїй дитині. Я молилася і просила в Бога допомогти сину одужати. Я не знала хвороби Тараса, бо він до останнього дня був працьовитий, сильний і здоровий. І десь через годину мені подзвонили, що син мій помер. Який удар, який біль! Здавалося, що в грудях щось обірвалося, що моє серце розірветься від болю. Я не могла і не хотіла вірити, бо зрозуміла, що священик не встиг приготувати мого сина. Але в мене була сильна віра, я молилася і чекала на чудо Боже. І знову дзвінок, подзвонила дочка і сказала: «Мамо, не переживайте, Тарас помер підготовлений». Я не могла зрозуміти як?
Зранку Тараса заболіло в грудях і його відвезли в лікарню на перевірку, до вечора не знайшли нічого. Тарас зрадів, що може з родиною святкувати Різдвяні свята. Однак болі в нього не зменшились. Він вдома покупався, повечеряв, клякнув на коліна і довго молився та ліг спати. Через кілька годин йому стало гірше, він вже був безсилий й говорити вже не міг. Викликали швидку і його повезли в місцеву лікарню, в якій працювала сестра Тараса. Коли їй повідомили, що брата везуть в Мадрид на операцію, їй потрібно було перейти зі стаціонарного відділення на швидку. Ніч. Всі двері були зачинені, перехід був тільки через вулицю, але це далеко і вона б не встигла. Вона чудом, з допомогою працівників, вийшла і вже бачила, як Тараса вивозили до швидкої. По дорозі зупинили на хвилинку, щоб попрощатись. В доньки зі собою були мощі з Люрду, які поблагословив і посвятив єпископ Діонізій Ляхович, ЧСВВ. Вони встигли підготувати сина до операції: помастили святим єлеєм, покропили, в руки дали хрест і помолилися. Вони не знали, що Тараса вже бачать живим востаннє. В лікарні вже не було пульсу. Потім його відновили, але аорта, що біля серця, трісла, надто довго не давали допомоги. Коли рідні знайшли лікарню, то Тарас вже був мертвий, тільки дозволили на нього подивитися. Тіло було ще тепле, але вони не могли повірити, що то вже все. Це було щось жахливе…
Як тяжко було втратити таку близьку людину: сина, чоловіка, брата, батька і друга. Ніхто не міг повірити, що Тарас помер. Як такий сильний, здоровий, веселий, безвідмовний? В нього було дуже добре серце. Багато людей після смерті сина навернулося до Бога, багато людей, не лише українці, почали відмовляти Дев’ятницю до Божого Милосердя.
Хочемо щиро подякувати всім українцям з Алкали і Мадриду, які в такий найтяжчий момент підтримали мою сім’ю. Забрали доглядати дітей: дочці було 3 рочки, а сину 10 місяців, приносили їжу, накрили стіл на Святу Вечерю. Зібрали гроші на відправлення тіла до України, бо в той час ми не були готові до такого горя.
Більше тижня готували документи на перевезення тіла на Рідну Землю. В цей період відправляли Служби Божі за покійну душу Тараса о. Іван Липка, капелан, і о. Володимир Нейлюк. Ще сину випала заслуга у Бога, що панахиду відправляв єпископ Діонізій Ляхович з о. Іваном і о. Володимиром. На прощальній відправі було дуже багато людей і серед них багато знайомих іспанців, яким дуже сподобались наші відправи, вони були здивовані такою чисельністю людей, їхньою доброзичливістю, співчуттям та згуртованістю. Вони змінили думку про нас, українців, і казали: "Яка прекрасна нація, які чудові звичаї!"
Велика подяка іспанським священикам, особливо о. Рамону, всім членам Святої Адорації за щирі молитви та духовну підтримку, за часті Служби Божі, які до сьогодні відправляють за покійну душу Тараса. Низький уклін всім тим, хто нам так допомагав: всім друзям, знайомим, парафіянам, членам Матерів у молитві за допомогу, за їхні молитви, за таку сильну увагу моїй сім’ї в той час, коли я не могла бути з ними. Їхня підтримка трохи зменшувала біль.
Щира подяка родині, друзям, сусідам, однокласникам, особливо класному керівнику Наталі Михайлівні. Велика подяка о. Ігорю Головчаку, о. Зеновію Курильцю за відправлені богослужіння, за їхні молитви та духовну підтримку. Хочу висловити щиру подяку о. Івану Буфану, який з розумінням в день Навечір’я Різдва Господнього відслужив Службу Божу з великою чисельністю людей, яких висповідав і підказав прийняти Святе Причастя за покійну душу Тараса. Я хочу особливо подякувати друзям-священикам мого сина. Яка це велика ласка від Бога мати 15 друзів-священиків! Велика подяка їм усім та низький уклін за їхні щирі молитви і за таку велику підтримку. Тарас завжди з великою радістю і любов’ю розказував про них, тішився ними. Вони були для нього найособливіші. Минуло стільки часу, і вони не забули Тараса.
Ще особливо хочу подякувати о. Івану Майковичу, директору Бучацького колегіуму, за його найщиріші співчуття та підтримку в найтяжчі хвилини, за його присутність на похороні, на річниці. Він до кінця був для Тараса більше, ніж духовним батьком, наставником, дякую за таке прекрасне виховання, за любов і повагу. Ще хочу подякувати о. Юліяну Хомечку, який до кінця залишився вірним другом Тараса, за його щирі молитви, за таку чудову проповідь на відправі 9 днів. Щира подяка йому за духовну підтримку, за сповіщення директору та всім друзям-однокласникам ліцею про смерть друга. Тарас завжди був щасливий мати такого вірного, щирого, доброго друга.
Щира подяка другу-капелану о. Степану Сусу за його присутність, за молитви, за підтримку, таку чудову проповідь на похороні. Дякую йому за допомогу одній з бригад, яку ми, парафіяни Алкали, підтримуємо. Воїни 128-ї бригади вже готувалися на смерть, виходу в них не було. Але стараннями о. Степана Суса вчасно дали допомогу, і всі воїни вижили, вже побували у відпустці. Низький йому уклін за добре серце. Дякую Богові за такі великі ласки.
Дякую хорошому другу Тараса о. Бенедикту Деркачу, ЧСВВ, за велику підтримку, за його дзвінки, за турботу, за вірну дружбу, за любов, за організацію священиків-друзів на похорон. Ще висловлюю подяку о. Інокентію Меші, ЧСВВ, за його щирі молитви. Як сказав о. Іван Майкович, о. Юліян, о. Бенедикт, о. Інокентій, о. Степан: «Ми прийшли до Тараса на похорон з любові». Як гарно почути такі слова від таких вибраних людей. Дякую Вам за все від щирого серця і низький Вам уклін!
Складаю щиру подяку Господу Богу, Пресвятій Богородиці, всім святим за всі ласки, за всі чуда, які відбулися – це лише від Вас. Тільки сильна віра допоможе зрозуміти це. Дякую Тобі, Боже, за провидіння і поміч для спасіння душі мого сина.
Тіло Тараса похоронене в с. Суховоля біля каплиці Іванни Мироносиці.
Дарія КРУК (з роду Раїна)
с. Мшана, Городоцького р-ну, Львівської обл
