Ще одне Різдво... Пригадуєш себе маленькою. Гілка сосни замість ялинки. На ній цукерки та іграшки. Смаколики довго не «живуть». У фантиках – вата. Буцім цукерки. Вбрана сосна стоїть до Водохреща.
Сосна пахне холодом і лісом. Світ – морозом. Хата – хлібом і пирогами.
Мама завжди місила тісто в нецьках, в яких тебе купала немовлям.
А піч – казкова, магічна. Черінь пашить жаром. Наповнює ванькир теплом і смачними пахощами .
Небо зоряне й високе. Там живе Різдво. У Святвечір воно заходить до хати разом із ангелами, молитвами та пшеничним снопом, який ставлять на покутті під образом Святого Миколая.
Дід Ілько приніс меду для куті зі своєї пасіки. Мед схожий на стигле сонце в слоїку. Додає куті смаку літа.
Розговівшись, кутю ставлять біля снопа на покутті. Для душ. Вони прилітають із Небес, може, вночі, а мо’, над рання. Також розговляються...
Різдво... Очікуєш дива.
Невидимими слідочками дитинства прийшла у сон мама. А ти в сні – дівчатко. Мама щось казала. Гладила по голові. Як гарно й щасливо!
Прокидаєшся. Різдво заглядає у вікно новим днем. Диво сталося – мама у сні в Святу ніч...
Ольга Чорна
