(короткий виклад енцикліки Папи Франциска)
«Laudato si» – «Славен будь» – так називається енцикліка Папи Франциска, присвячена темі збереження творіння. Пропонуємо вашій увазі напрямні лінії, покликані допомогти осягнути повноту її змісту та сприяти належному прочитанню. Перша частина цього огляду представляє енцикліку в цілому, а далі – окремі її розділи, вказуючи на основні теми та цитуючи ключові моменти. Номери в дужках відповідають параграфам енцикліки.
Загальний огляд
«Який світ прагнемо передати тим, які прийдуть після нас, дітям, які тепер зростають?» (160). Це питання стоїть у центрі «Laudato si» енцикліки Папи Франциска на тему дбання про спільний дім. Який продовжує: «Це питання не стосується лише навколишнього середовища, ізольованого в собі, тому що не можна ставити це запитання частково», а це спонукає запитувати себе про сенс існування та про цінності, на яких ґрунтується суспільне життя: «З якою метою ми прийшли на цей світ? Для чого працюємо і боремося? Навіщо ми потрібні цій землі?». «Якщо не ставитимемо цих основоположних питань, – зазначає Папа, – не думаю, що наші екологічні турботи зможуть осягнути важливі наслідки».
Назва енцикліки походить із слів святого Франциска «Славен будь, о мій Господи», який у «Пісні створінь» пригадує, що земля, наш спільний дім, «є також, немовби, сестрою, з якою поділяємо існування, і немовби прекрасною матір’ю, яка приймає нас у свої обійми» (1). Ми самі «є землею (пор. Бт 2,7). Наше тіло складається з елементів планети, її повітря підтримує наше дихання, а її вода підтримує наше життя та відновлює сили» (2).
Сьогодні ця земля, над якою знущаються, яку грабують, скаржиться, а її стогін єднається із стогоном усіх відкинених світу. Папа Франциск запрошує прислухатися до них, заохочуючи всіх і кожного – окремих осіб, родини, місцеві громади, народи і міжнародну спільноту – до «екологічного навернення», згідно зі словами святого Івана Павла ІІ, тобто, «змінити курс», приймаючи красу та відповідальність заанґажування у «дбання про спільний дім». Одночасно Папа визнає, що «можемо зауважити зростаючу чутливість щодо навколишнього середовища та дбання про природу, дозріває щира і болісна стурбованість всім тим, що діється з нашою планетою» (19), виправдовуючи погляд надії, яким позначена вся енцикліка, та посилає усім чітке і сповнене сподівання послання: «У людства ще залишилася здатність співпрацювати, щоби будувати наш спільний дім» (13); «людська істота ще здатна до позитивного втручання» (58); «ще не все втрачено, тому що людські істоти, здатні до крайньої деградації, можуть також перемогти самі себе, повернутися до вибору добра та відродитися» (205).
Очевидно, Папа Франциск звертається до католицьких вірних, повторюючи слова святого Івана Павла ІІ: «Християни, зокрема, відчувають, що їхні завдання посеред сотвореного світу, їхні обов’язки перед природою та Творцем є частиною їхньої віри» (64), але також запрошує «особливо до діалогу з усіма щодо нашого спільного дому» (3); темою діалогу пронизаний увесь текст, а в 5 розділі він названий засобом для підходу до розв’язання проблем. Від самого початку Папа Франциск пригадує, що також «інші Церкви і церковні спільноти – як також інші релігії – розвинули глибоку стурбованість та цінну призадуму» на тему екології (7). Навіть більше, він виразно приймає їхній вклад, починаючи від «дорогого Вселенського Патріарха Вартоломея» (7), часто процитованого у 8 і 9 параграфах. Пізніше, Папа неодноразово дякує головним дійовим особам цього заанґажування – як окремим особам, так і асоціаціям і товариствам – визнаючи, що «напрацювання численних вчених, філософів, богословів та соціальних організацій збагатили думку Церкви щодо цих питань» (7) і заохочує всіх визнати «багатство, яке релігії можуть внести в цілісну екологію та повноцінний розвиток людського роду» (62).
Джерело: Радіо Ватикану
