(короткий виклад енцикліки Папи Франциска)

Продовження. Початок у № 1

П’ятий розділ. Деякі напрямні та вказівки до дії

     У цьому розділі Папа Франциск розмірковує над тим, що можна й треба зробити, щоб вийти зі «спіралі самознищення», яка затягує людство (163). Понтифік переконаний: самих розмов недостатньо – зміни потребують дій (хоча діалог, безперечно, повинен відбуватися). Проте важливо, щоб і до обговорення, і до реалізації затверджених планів були залучені всі: кожен громадянин зокрема і суспільство загалом; влада певної держави і світовий політикум (15).

     Святійший отець наголошує на ґрунтовному, зваженому підході до ухвалення рішень і вважає, що досягнути компромісу, знайти найкраще розв’язання наявних проблем можна в ході дискусії, учасники якої відкинуть вузькі інтереси, позбудуться ідеологічної заанґажованості на користь спільного добра. Церква, підкреслює Папа, лиш запрошує до діалогу й аж ніяк не претендує на провідну, політичну, роль у ньому, її завдання – допомогти досягнути згоди (188). Водночас він робить критичне зауваження стосовно млявої динаміки в розв’язанні масштабних екологічних проблем: на найвищому політичному рівні досі не ухвалено жодних ефективних, вагомих рішень, не укладено глобальних угод задля покращення стану довкілля (166). Звідси випливає запитання: «Чому існує бажання утримувати владу, про яку згадуватимуть як про нездатну втрутитися, коли в цьому є гостра потреба?» (57).

     Починаючи з Івана XXIII, який порушив це питання в праці «Pacem in terris», усі папи не раз говорили: потрібні ефективні форми й засоби глобального керівництва (175), адже захист довкілля неможливо гарантувати, маючи лише фінансові розрахунки вартості й користі; воно є одним з тих благ, які ринкові механізми не здатні вберегти чи адекватно підтримувати» (190).

     Отже, у цьому розділі Папа Франциск наполягає на встановленні чесних процедур ухвалення рішень у сфері екології, щоб визначити ті підприємницькі ініціативи, які сприятимуть справжньому цілісному розвиткові (185). Розглядаючи той чи той проєкт, потрібно враховувати його вплив на довкілля, а обговорення мають бути прозорими. Натомість спостерігаємо протилежне: корумповані політики керуються насамперед перспективою вигоди й укладають угоди, у яких екологічне питання викладено розмито, двозначно, знімаючи таким чином із себе зобов’язання щодо інформування про ймовірні наслідки та відповідальність за них, усуваючи можливість поглибленої дискусії з теми (182).

     Понтифік настійно закликає політиків відкинути панівну сьогодні «логіку здобуття максимальної і якнайшвидшої вигоди». Він переконаний: якщо людина матиме відвагу так учинити, то зможе знову розпізнати гідність, дану їй Богом як особистості, і залишити по собі свідчення великодушності та відповідальності (181).

Джерело: Радіо Ватикану