(короткий виклад енцикліки Папи Франциска)

Продовження. Початок у № 1

Третій розділ. «Людський корінь екологічної кризи»

     Понтифік аналізує проблему під різними кутами зору, щоб не тільки описати симптоми соціальної недуги, а й з’ясувати її причини (15). В основі цього розділу – розмірковування про користь і шкоду технологій. З одного боку, варто з вдячністю визнати, що технічний прогрес значно покращив умови життя людей (102–103), з другого – ті, хто володіє певними знаннями, мають силу, зокрема фінансову, і використовують усе це, щоб домінувати над світом, нав’язувати іншим свою волю (104). Саме логіка технократичного панування призводить до знищення природи й визискування найслабших. Під її тиском важко визнати, що «сам ринок [...] не гарантує цілісного людського розвитку та суспільного включення» (109).

     Причину цього явища Папа вбачає в гіпертрофованому антропоцентризмі сучасних людей: особистість уже не визнає свого природного місця у світі й зосереджується тільки на собі та владі, яку має. Із цього випливає логіка «одноразового використання», що виправдовує споживацтво як щодо довкілля, так і щодо людей; ставлення до ближнього і до природи як до бездушних об’єктів. Вона лежить в основі безлічі форм поневолення: знущання над дітьми й літніми, експлуатації; переоцінювання здатності ринку до саморегуляції; торгівлі людьми, хутром рідкісних тварин, «закривавленими діамантами». Саме цією логікою керуються мафіозні структури, торговці органами й наркотиками, а також ті, хто позбувається ненароджених дітей, що не відповідають планам батьків (123).

     Спираючись на вищезазначене, Папа Франциск порушує два ключові питання: перше стосується цінності праці, друге – обмежень наукового поступу. Він уважає, що відмова інвестувати в людей, які готові розвиватися й працювати, на користь швидкого прибутку є великим ґанджем суспільства (128). Стосовно обмеження наукового прогресу Святійший отець підкреслює, що одним з них є ГМО (132–136). Він зазначає, що «в деяких регіонах застосування їх зумовило економічне зростання, що сприяло усуненню деяких проблем», та водночас існують труднощі, яких не варто применшувати (134). Отож є потреба в масштабній суспільній дискусії, учасники якої будуть здатні брати до уваги всю доступну інформацію та називати речі своїми іменами (135).

Джерело: Радіо Ватикану