Вісімдесят років тому Радіо Ватикану почало мовлення українською мовою. Відтоді за будь-яких умов: і темної безнадійності, і відродження та оновлення церкви – на його хвилях звучать передачі, у яких народ, як і раніше, знаходить підтримку й духовну поживу.
Далекоглядний задум праведного митрополита
1 вересня 1939 року вибухнула Друга світова війна, а через два тижні в Західну Україну ввійшли радянські війська. Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький добре розумів, які важкі дні настають для Української греко-католицької церкви. Дарма що сконфісковано ввесь матеріал для видання, друкарські машинки тощо – митрополит звертається до духівництва з докладними розпорядженнями, які переписують від руки (а було ж тоді понад 1200 парафій!). Він передбачає, що незабаром і цього вже не можна буде зробити, тому пише листи до Апостольської Столиці, повідомляючи тривожні новини та просячи підтримки й указівок.
Уже в листопаді 1939 року, перейшовши закриті кордони, здолавши великі труднощі, не зважаючи на небезпеку, до Риму прибув таємний посланець від митрополита Шептицького та владики Йосафата Коциловського. Тодішньому Папі Пієві ХІІ було переказано багато прохань, а серед найбільших було таке: дати можливість розпочати радіомовлення українською мовою, оскільки це єдиний спосіб підтримувати зв’язок з Апостольським Престолом, а отже й зберегти католицьку віру. Понтифік негайно доручив увести українську мову в передачі Радіо Ватикану (до цього їх транслювали тільки чотирма мовами).
Перша передача
Загальне керівництво радіо доручили отцям єзуїтам, а переговори щодо створення української програми відбувалися між тодішніми головним настоятелем Товариства Ісусового о. Влодзімежем Лєдуховським і протоархимандритом Василіянського чину о. Дионісієм Ткачуком. Після відповідної домовленості о. Йосафат Лабай (ЧСВВ), тодішній ректор Папської колегії Святого Йосафата в Римі, отримав доручення все організувати.
На жаль, до сьогодні не збереглося жодного звукозапису вісімдесятирічної давності. Не можемо відтворити ні голосу першого диктора, тоді студента-богослова Гавриїла Букатка, що згодом став Крижевацьким єпархом, загальновідомим і любленим у Югославії єпископом, ані о. д-ра Михайла Ваврика (ЧСВВ), першого редактора й керівника української секції, який пізніше був також і диктором. Перші передачі виходили в прямий ефір без запису на магнітну плівку – ніхто й не думав зберегти їх для історії, для майбутніх поколінь. Копітку працю служіння церкві й рідному народові виконували скромно й тихо.
Зате залишився щоденник о. Теодосія Галущинського (ЧСВВ), духівника колегії Святого Йосафата. Він дуже дбайливо записував усі події. У цьому цінному документі читаємо таке[1]: «14 грудня 1939 року, четвер. Нині перший раз Ватиканське Радіо дало тижневу оповістку в українській мові. Пише ті оповістки о. Ваврик Михайло, віцеректор, а виголошує питомець Гавриїл Букатко. Його вибрав о. ректор і задля голосу, а ще більше тому, що він з Югославії, бо хто-небудь з Галичини міг би наразити свою рідню на большевицьку пімсту».
Практика виявила, що заняття студента-богослова нелегко узгодити з вимогами до точності радіопередач, тому згодом сам перший редактор, о. Михайло Ваврик, не тільки писав, але й вів радіопередачі. Ось уривок з його спогадів про початки українського радіомовлення у Ватикані: «Гадаю, що ніяка річ не заскочила мене так дуже, як пропозиція, котра прийшла з вершин, від нашого настоятеля. Бо слів мені забракло, коли покійний о. Лабай, у сам празник святого Йосафата 1939 року, доручив мені завдання приготовлятись до радіомовлення. Мій непомітний голос став, так би мовити, тим відгомоном, що, посилений добротою Апостольського Престолу, звернувся до народу страждального, навіщеного війною, народу всіма залишеного, того народу, котрий добував із себе останки зусиль, аби встоятись проти навали комуністичного атеїзму. І все це, весь той, сказати б, плач над руїнами, якоюсь мірою розбуджував у мені сили, щоб усю ніч, аж до 5 години ранку, працювати: вдаряти по клавішах друкарської машинки – і то перший раз, її ж бо до того часу я не вживав. Оте радіомовлення тривало майже 4 роки. Я був першим і останнім, котрий розпочав і закінчив перший період програм, визначений Ватиканським Радіо. Стримала нас згодом, певною мірою, окупація Риму та всі ті повоєнні роки. А тепер усе так дуже розвинулось, так страшенно розрослось, то є в нас надія, що ласка Божа буде нам допомагати. Так тоді нехай Боже Провидіння пособляє цьому апостолятові, щоб дало воно новий доплив щедрої ласки, а душі слухачів нехай обрадує святістю».
Отець Ваврик розповів про це 1974 року, коли відзначали 35-річчя українського відділу. Уже немає серед живих першого редактора – він відійшов по вічну нагороду в березні 1984 року в США.
Розвиваючись протягом десятиріч
Українські передачі спочатку виходили раз на тиждень і тривали пів години, згодом – двічі на тиждень, а зрештою – щодня. У них повідомляли новини про діяльність Папи й Апостольського Престолу, про життя католицької церкви, української громади в діаспорі, передавали повчання для священників та багато іншого. У період переслідувань церкви Ватиканське Радіо було єдиним джерелом євангелізації, воно формувало світогляд і християнські переконання кількох поколінь вірян з України.
Від першого кроку, зробленого 14 грудня 1939 року, почався великий апостолят, якому багато людей пожертвувало свої знання, сили, час. Керівниками українського відділу були отці василіяни: Михайло Ваврик, Микола Когут, Ісидор Патрило, Володимир Ковалик, Мелетій Войнар, Атанасій Великий, Родіон Головацький, Климентій Корчагін, Августин Тенета, Прокопій Лотоцький, а від 2007 року цю посаду обіймає Тимотей Коцур. Серед заслужених співробітників треба назвати Блаженнійшого кардинала Мирослава Івана Любачівського; владику Мирослава Марусина, вислуженого секретаря Східної конгрегації; владику Софрона Мудрого (ЧСВВ) з Івано-Франківська, колишнього ректора колегії Святого Йосафата; владику Юрія Джуджара, єпарха в Сербії; владику Мирона Мазура (ЧСВВ), єпарха Прудентополя в Бразилії, та багатьох інших єпископів і священників.
Варто згадати, що після виходу з підпілля, з 1989 до 1993 року, у тісній співпраці із сестрами служебницями в Римі, відділ діяльно допоміг у пересиланні близько 90 000 релігійних книжок на майже 25 000 українських адрес.
Єднання через святу літургію
Протягом довгих десятиріч сотні тисяч християн могли взяти участь у богослужінні тільки дистанційно – через трансляцію святої літургії з каплиці Радіо Ватикану. Співані Божественні літургії в українському обряді на хвилях Радіо Ватикану пройшли декілька етапів розвитку. У сорокові роки минулого сторіччя їх транслювали принагідно, від 1950-го почали передавати раз на місяць, від 1966 року – щонеділі, під час більших церковних свят та з приводу інших важливих подій у житті церкви.
Протягом 80-ти років діяльності українського відділу Радіо Ватикану літургію відправляли десятки українських єпископів та сотні священників. Недільні служби по черзі співали хори папських колегій у Римі, хори українських парафій, і понад пів століття співав хор сестер служебниць з Рима. Тепер, як і на самому початку, обов’язок співу під час богослужінь спочиває на Папській колегії Святого Йосафата. Протягом 50-ти років було відправлено майже 3200 Божественних літургій.
Прямуючи в майбутнє
У рамах реформ, які запровадив Папа Франциск, наприкінці червня 2015 року було створено нове відомство Римської курії – секретаріат з питань комунікації, що охопив усі тогочасні ватиканські засоби інформації (згодом перейменований у дикастерію в справах комунікації). Наприкінці 2017 року в інтернеті з’явився портал Vatican News – нова комунікаційна система Апостольської Столиці, до якої від 23 травня 2018 року влилася також українська редакція.
Перейнявши спадщину своїх попередників у поширенні Божого слова, у євангелізації народів, яку Христос доручив Своїй церкві, служачи католицькій церкві в Україні й рідному народові, на хвилях Радіо Ватикану – Радіо Папи та в українській редакції Vatican News – тепер трудяться о. Тимотей Коцур (ЧСВВ), керівник, о. Теодосій Грень (ЧСВВ) та Світлана Духович. А допомагають їм с. Лідія Короткова, служебниця Непорочної Діви Марії, відома в ефірі як сестра Ірина, та Татіяна Шуфлин, яку знають як Ксеню Верховинець і яка працює в Радіо Ватикану вже понад 50 років як редакторка, дикторка та диригентка хорів.
Джерело: vaticannews.va
