Що таке Сиропуст?

     Свята церква, помалу готуючи нас до посту, у М’ясопусну неділю наказала не їсти м’яса. У часі Сиропусної, або Сироїдної седмиці церква дозволяє споживати тільки молочні страви, та в Сиропусну неділю треба й від них відмовитися. Звідси й назва «Сиро-пуст», тобто відпущення сиру. Цей тиждень у народі ще називали Сирним, Масляним, а Сиропусну неділю – Пущенням, що означало утримання від усіх молочних продуктів. Цієї неділі в нас влаштовували запусти, тобто останні передпісні забави.

     У Західній Європі наші запусти називали карнавалом (лат. carne – м’ясо, vale – прощавай). У латинській церкві Великий піст починається в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу, коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській церкві ще можна їсти м’ясо й влаштовувати забави.

     Традиція Сиропусного тижня й неділі дуже давня. Про неї згадує вже патріарх Олександрійський Теофіл († 412). Синаксар каже, що Сиропусний тиждень міг стати законом за грецького цісаря Гераклія (610–641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом. У суботу перед Сиропусною неділею свята церква, щоб показати нам приклад, ушановує пам’ять святих мужів і жінок, що провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто здійснював особистий духовний подвиг чи то по монастирях, чи в пустелі одинцем.

     Богослужба Сиропусної седмиці набуває щораз піснішого вигляду, особливо в середу, п’ятницю і в неділю наприкінці вечірні. У вівторок на вечірні вже починають бити поклони, і так роблять протягом усього посту.

Обряд прощення в Сиропусну неділю

     У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Його виконували ввечері після скромної вечері. Ченці в присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися й давали поцілунок. Миряни також просили одне в одного взаємного прощення. Подекуди під час цього обряду співали стихири Пасхи: «Пасха священная нам днесь з’явилася...». Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: «... і друг друга обіймім! Промовмо: “Браття”, – і тим, що ненавидять нас, простім усе...». Цей спів мав означати, що, як у дні Христового воскресіння, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба все пробачити одне одному заради Ісуса, який за нас постив, терпів і воскрес.

      Зворушливий обряд прощення зберігався в Києво-Печерській лаврі до приходу радянської влади. І тут ченці мали спочатку скромну передпісну вечерю, потім усі вбиралися в мантії й ішли до церкви. Настоятелі лаври – від найвищого до найнижчого – ставали поряд посередині церкви, а брати, а це кількасот осіб, підходили до них, падали на коліна один перед одним і зі словами: «Прости мені, отче» чи «Прости мені, брате» – трикратно цілували один одного. Митрополичий хор співав стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: «Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше...». Після обряду прощення всі мовчки розходилися.

     Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бив себе в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязні перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, – для того тепер піст не страшний. Він буде для нього радше потребою серця й душі. Така людина тепер сама бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготують душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресіння.

З книги «Пізнай свій обряд» о. Юліана Катрія, ЧСВВ