1

    Свою передмову почну дещо незвично – зі спогаду.

     …Вересень 1999 року. Крехів, монастир Святого Миколая. Літературна студія «Крехівські дзвони». Тут під керівництвом самого магістра о. Василя Богдана Мендруня поети-початківці опановують мистецтво слова. З-поміж студійців вирізняється тендітний мовчазний юнак – Петро Огірко. Він нещодавно вступив до новіціяту й цікавиться всім, зокрема поетичними заняттями. Хоча сам віршів не пише – тільки уважно слухає.

     Спершу новіціїв нараховувалося близько сотні, проте чимало їх повернулося у світське життя, бо ж «багато покликаних, та вибраних мало». Петро – залишився. Як і теперішні чільні василіяни, молоді отці: автор поетичної збірки Миколай Микосовський, ігумен Йосафат Хаймик, редактор журналу «Місіонар», автор містких духовних книжок-повчань Христофор Ганинець, інші творчі особистості: Павло Лехновський, Даниїл Сікора, Олег Фіголь, Ігор Гумен – перелік поважний. І Петро належить до нього, уже як ієромонах Василь – теж-бо склав вічні обітниці. Навчався в семінаріях Львова, Варшави, Рима. Єпископ Софрон Мудрий рукоположив його на священика. Тепер Василь самовіддано служить у церкві Царя Христа в Івано-Франківську.

     Пригадую березень 2018 року. До столиці Прикарпаття зі Львова приїхала громадська рада «Святий Юр». У католицькій школі імені святого Василія Великого відбулася натхненна учнівська конференція про митрополита Андрея Шептицького. Потім відправили молебень до Божої Матері, у якій брав участь і о. Василь Огірко. Пам’ятаю, як переливалися золотом ризи священика. І як сяяли очі його батька – Олега Васильовича…

2

    Олег й Оксана Огірки – добре християнське подружжя. Самі працьовиті, порядні, побожні й дітей виховали такими. Первістка благословили служити Богові й Україні, троє молодших синів теж тісно пов’язані із церквою: Павло – працівник Постуляційного центру беатифікації й канонізації святих УГКЦ; Іван – регент і дяк парафії святого Андрія у Львові. Хоча освіта в братів світська: перший за фахом психолог, другий – інженер. Ще один син Огірків, Михайло, – магістр екології, наразі аспірант Української академії друкарства, теж богобоязливий і чуйний.

    Сам Олег Васильович – особистість креативна, багатогранна, високоосвічена. Закінчив факультет прикладної математики ЛНУ ім. Івана Франка, відтак 1987 року захистив у Новосибірську (!) кандидатську дисертацію, а з 1991 до 1994 року навчався на курсах з християнської етики і культури при Львівській богословській академії (сьогодні – Український католицький університет), по закінченню яких здобув фах викладача основ християнської етики. Олег Васильович – доктор філософії, доцент кафедри філософії та педагогіки Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького, викладає християнську етику в якнайширшому її засягу в Національному лісотехнічному університеті України, у Національному університеті «Острозька академія» та інших вищих навчальних закладах. З 1992 по 2018 рік брав участь у підготовці близько 3500 вчителів християнської етики в Криму і тринадцятьох областях України, зокрема в Донецькій. Опублікував 4 монографії, 12 конспектів лекцій і 9 навчальних посібників, понад 600 наукових праць з проблем морально-духовного, релігійного виховання молоді, з них 520 наукового та 80 навчально-методичного характеру. 2011 року став співзасновником ВГО «Інститут генези життя та Всесвіту», мета якої – упроваджувати у вищі та загальноосвітні навчальні заклади ідеї креаціонізму[1].

    Значущою подією для Олега Васильовича стало прийняття його до громадської ради «Святий Юр». Він отримав вітання від голови ради Валерія Калинюка, президента Центру національного виховання ім. Андрея Шептицького Григорія Брунця, від усіх членів цього дружного колективу. З ним побував у багатьох містах і селах Львівщини – усюди, де «Святий Юр» проводить науково-практичні конференції та інші заходи, мета яких – ознайомити молодь з діяльністю Андрея Шептицького. Принагідно зауважу, що 1999 року Олега Огірка нагородили медаллю імені великого митрополита за успіхи в підготовці вчителів християнської етики, а 2008 року він отримав подяку Президента України за активну науково-педагогічну працю. Поїздки зі «Святим Юром» і попередній досвід надихнули науковця-просвітника на написання книжки про подвижників нашої церкви, нації, Батьківщини.

3

    Що можна сказати про це видання? Найперше – воно традиційне за характером і стилем: це щедро насичений фактажем енциклопедичний довідник, що містить інформацію про 42 персоналій. Водночас книжка має свої особливості. В одному шерегу в ній стоять достойники греко-католицької церкви, православні ієрархи (Петро Могила, Іван Огієнко) і світські діячі (Тарас Шевченко). Також довідник розповідає про особистостей, яких досі не зараховували до «канону» церковних подвижників, як-от: отці Кирило Селецький, Андрій Бандера, Іван Гриньох, Іван Музичка, василіяни Василь Зінько та Йосафат Воротняк. Такий вибір зумовлений не тільки особистими симпатіями автора, а й практичним інтересом громадської ради «Святий Юр». Треба сказати, що писати ще є про кого, а отже, імовірно, що ця книжка стане початком серії про видатних людей. Одним з героїв наступних видань стане митрополит-василіянин Йосиф Іван Велямин Рутський, який спільно з Петром Могилою укладав проєкт примирення «Русі з Руссю» під крилом одного патріархату.

    «Наш митрополит, – підкреслював Могила, – не ходитиме ні до Риму, як це робить одна частина українців, ні до Царгороду, як це є у звичаю другої, але хай буде постійно поставлений собором архиєреїв… і кожний з них по виборі на митрополію й поставлення на архиєпископський престіл нехай складе ісповідь єдності святої віри, визнання першості Римського Архиєрея (курсив мій – П. Ш.), і цю ісповідь нехай проголосить публічно по-грецьки, по-латинськи й по-руськи по всій Русі, а на цьому самому соборі нехай цей митрополит буде зобов’язаний, а кожний єпископ митрополитові, скласти на цю ісповідь урочисту присягу…»[2].

х х х

На цій екуменічній ноті, у світлі томосу та майбутнього патріархату я закінчую коротеньку передмову і наголошую: ми маємо безліч подвижників. До цієї когорти належить і родина Огірків: Олег Васильович з дружиною та їхні сини – о. Василь (Петро), Павло, Іван і Михайло.

Слова – однозгідні.

Діла їх – побідні.

Подвижники рідні

               для нас – маяки.

Й Олег без гордині.

Йому, всій родині

Присвячую нині

               ці світлі рядки.

Петро ШКРАБ’ЮК,

письменник, доктор історичних наук