Звісно, сьогодні в Почаївській Свято-Успенській лаврі вам не розкажуть про те, що у XVIII ст. вона була чи не найголовнішим осередком українського культурного руху і що саме тут з’явилися чи не перші кириличні друки розмовною українською мовою.
Почаївський монастир у греко-католицький період
Історія Почаївського монастиря не проста. Так, наприклад, він змінював конфесійну приналежність; був осередком чорносотенного руху на Волині і місцем, де точилася активна боротьба за українізацію православної церкви. Про це можна говорити довго. Прикро, але на сьогодні не маємо відносно об’єктивного й ґрунтовного дослідження історії цієї обителі. Та ж література, яку пропонують у Почаївській лаврі або поблизу неї, украй тенденційна й містить чимало білих плям. І чи не найбільше їх в описі XVIII ст. (тоді монастир належав греко-католикам, отцям василіянам). Спробуємо бодай частково заповнити одну з із цих прогалин.
Микола Василь Потоцький
(1707/1708–1782) – магнат, меценат,
який оплатив перебудову церкви
та монастиря в Почаєві, які тоді належали греко-католикам
Греко-католицький період в історії Почаївського монастиря припав на 1713–1832 рр. Обитель вирізнялася з-поміж інших на Волині, стала знаною по всій Україні, улюбленим місцем прощі багатьох вірян.
У 20–40 рр. XVIII ст. тут зведено двоповерхові корпуси келій із трапезною, а в 1771–1791 рр. споруджено головний храм – Успенський собор. Будівництво фінансував магнат Микола Потоцький, який, до речі, став ченцем цього монастиря.
8 вересня 1773 р. було короновано ікону Почаївської Божої Матері, яку Папа Римський Климент XIV визнав чудотворною. Тоді ця святиня прославилася на всю Україну.
Зигмунд Фогель «Почаївська лавра», акварель, 1791 р.
Зигмунд Фогель «Почаївська лавра», акварель, 1791 р. (інший ракурс)
Зображення Почаївської Божої Матері та Почаївської лаври, 1773 р.
З 1730 р. в Почаївському монастирі почала працювати василіянська друкарня. За підрахунками дослідників, у період її найактивнішої роботи (1734–1800 рр.) видано 394 найменування книг церковнослов’янською, українською, польською та латинською мовами. Книги розповсюджували в Україні й за кордоном.
Вигляд на Почаївську лавру, малюнок 1794 р.
Переважно це була літургійна література церковнослов’янською мовою: Біблія, Євангеліє, Апостол, Служебник, Тріодь, Молитослов, Требник, Октоїх тощо.
Водночас у Почаївському монастирі друкували книжки для мирян, наприклад: «Богословія нравоучительная» (сім видань, починаючи з 1751 р.), «Народовіщаніє, ілі Слово к народу кафоліческому» (три видання – 1756, 1768, 1778 рр.), «Краткоє на краткія вопросы и отвіти способом катехізма» (1776 р.), «Поученіє о обрядах христіанских» (1779 р.), «О христіанском житії» (1783 р.), «Богогласник» (чотири видання – 1790, 1791, 1805, 1821 рр.), «Науки парохіальні» (1792 р.), «Наука христіанская» (1821 р.) тощо. Виходила тут також навчальна література для шкіл.
Щоб полегшити сприйняття текстів людьми, деякі книжки друкували наближеною до розмовної мовою, з якої згодом постала так звана книжна. Одним з перших таких видань було згадуване «Народовіщаніє…» – збірка проповідей. Багато фрагментів у книжці подано церковнослов’янською мовою, однак роз’яснення питань віри – близькою до народнорозмовної.
А вже в Богогласнику тогочасною українською книжною мовою написана більшість віршів, деякі – близькою до народнорозмовної. У передмові до видання цієї 1768 р. ігумен монастиря Богоявлення Господнього в Кременці Ієронім Калентинський указував на потребу зрозумілого викладу істин віри, підкреслював, що метою навчання людей є не демонстрація ораторської майстерності священника, а здатність бути корисним для порятунку душ тих, хто слухає: «Каждого хрістіанского проповідника урад єсть і повинность не хитрословіи риторскими віщати, но простою бесідою о повинностех христіанских, о воли и заповідех Божіх простих людей поучати».
Одна зі сторінок Богогласника, виданого 1790 р. в друкарні Почаївського монастиря, який натоді належав греко-католицькій церкві. Богогласник – перша в Україні нотна антологія духовних пісень XVII–XVIII ст.
Фрагменти близькою до народнорозмовної мовою трапляються і в інших виданнях монастиря. Таким чином, можемо стверджувати, що в тодішній греко-католицькій церкві (не без впливу почаївських василіян) почала утверджуватися розмовна українська мова.
Дослідниця почаївських друків Йоанна Ґетка справедливо зауважує: «Руські (тогочасні українські – ред.) василіянські друковані видання водночас відображають процес формування сучасної нації, яка спирається на культурну спільноту, на відміну від більш ранньої політичної нації. Особливо вступи до видань показують: монахи досконало розуміли, що мова має першорядне значення для цього процесу. У цьому контексті їхня діяльність має цивілізаційний вимір: завдяки глибокому розумінню місцевих реалій, задовольняючи потреби місцевих читачів, василіани створили ґрунт для майбутніх національних рухів. З огляду на цей момент релігійної діяльності василіан, їхню місію можна порівняти з тою роллю, яку відіграла католицька церква в збереженні польськості під час поділів».
На жаль, ці тенденції не розвинулися, і пов’язане це було зі зміною політичних реалій. Після поділів Речі Посполитої в кінці XVIII ст. Почаїв опинився в складі Російської імперії, влада якої насаджувала православ’я. Це змусило почаївських василіян призупинити свою діяльність, зокрема й видавничу. А після Листопадового повстання 1830–1831 рр. Почаївський монастир відібрали в греко-католиків і віддали його православним. Сюди завезли ченців, які не плекали крамоли й вірно служили «православному цареві».
Тарас Шевченко «Почаївська лавра з півдня» (акварель), 1846 р.
Тарас Шевченко «Почаївська лавра зі сходу» (акварель), 1846 р.
Тарас Шевченко «Вигляд на околиці з тераси Почаївської лаври» (акварель), 1846 р.
Тарас Шевченко «Собор Почаївської лаври» (внутрішній вигляд), акварель, 1846 р.
