Принцип коректного спілкування з людьми, які переживають кризу або травму, сформулювала Сьюзан Сілк, працівниця «Los Angeles Times». Цей принцип працює для будь-якої кризи: медичної, юридичної, романтичної, навіть екзистенційної. Підтримка – всередину. Страждання – назовні.

Кілька років тому я стояла на похороні одного чоловіка. Він був дуже веселим, позитивним, добрим. Народу прийшло море – ним усі захоплювалися. Я тримала за руку його дружину, яка приймала слова співчуття з кам’яним обличчям. Особливо мені запам’яталась одна жіночка. Вона ридала і довго надривно розказувала, як їй тяжко, в якому вона шоці і як жахливо для неї, що «такої прекрасної людини більше немає». І я просто шкірою відчувала, як дружина цієї прекрасної людини починає закипати і напружуватися.

Я можу зрозуміти ту жіночку. Всі були шоковані. Всім було сумно й паскудно. Але говорити те, що сказала вона, тій людині, якій вона це сказала, було помилкою. Чому? Зараз поясню.

Уявімо собі круг. Ось у центрі – людина, з якою сталося нещастя. Наступним колом навкруг неї – чоловік/дружина, діти, близькі (не тільки по крові, а й за реальними стосунками), родичі. Можливо – але не обов’язково – кращий друг чи подруга. Далі, наступне коло – знайомі й колеги. Ну а потім усі решта.

Підтримка має йти всередину кола.

Якщо ви розмовляєте з кимось із кола, яке менше за ваше, – підтримуйте, втішайте, слухайте, «працюйте жилеткою». Не треба давати порад! Ті, хто горює, в гробу бачили ваші поради… А якщо ви просто залізобетонно впевнені у цінності поради – скажіть її лікарю або людині в аналогічній позиції. Але не близьким.

Не розповідайте, як вам тяжко, як по вас ударила ця історія, тому що по них вона вдарила сильніше і їм зараз байдуже, що відчуваєте ви.

Підтримуйте; а якщо не знаєте, що сказати, – помовчіть. Можливо, людям просто треба виговоритися. А ви – слухайте.

Страждання мають іти «назовні» умовних кіл.

Це ваша можливість виплакати наболіле. Кандидати у слухачі – люди з вашого власного або більшого кола. Їм можете розказати, як вам страшно, тому що у вашій сім’ї теж є своя історія раку і ви живете під дамокловим мечем, або розповісти, як ви цілу ніч проплакали й не можете викинути цієї трагедії з голови. Всі поради йдуть у тому самому напрямку: до зовнішнього кола, а не внутрішнього! Не тому, що людям із вашого та ширшого кола вони допоможуть, а просто щоб виговорити їх перед тими, кого вони не зачеплять.

Звісно, якщо вам випало опинитися в центральному колі (сподіваюся, що ні), то ви можете жалітися, нарікати на долю, запитувати «чому я?» і матюкати несправедливість цього світу, скільки вашій душі заманеться. Це, мабуть, єдиний плюс такої ситуації.

Принцип працює для будь-якої кризи. Підтримка – всередину «кіл спілкування», переживання – назовні.

Тамара Котова (CREDO)