Новий рік – це мандарини, олів’є і запах хвої. Але свято Нового року, до якого звикли українці, експерти вважають радянським проєктом. А еквіваленту Снігуроньки немає ніде у світі. Звідки взялися вже звичні українцям радянські традиції – від новорічного меню до казкових персонажів? Навіщо радянській владі треба було вигадувати Новий рік? І які зимові свята справді були важливими для українців? Про це розповіли філософ, директор Центру європейських гуманітарних досліджень Києво-Могилянської академії Костянтин Сігов та етнограф, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Олена Чабанюк.
Пані Олено, Новий рік – радянське свято?
Олена Чабанюк: І так, і ні. У тому вигляді, до якого ми з вами звикли, це абсолютно радянський проєкт. До речі, дуже вдалий.
Звичайно, традиції зустрічати Новий рік були й до того. Вони набули популярности у звичному сьогодні вигляді з другої половини 19-го століття. Коли починалися масові виробництва, починала поширюватися масова культура, з’явився Санта-Клаус. Відповідно, з’явилася ціла індустрія іграшок, якої раніше не було.
Але до цього найголовнішим зимовим святом було Різдво.
А що Ви маєте на увазі, кажучи про Новий рік у тому вигляді, як ми звикли його сприймати?
Олена Чабанюк: Я маю на увазі радянську ритуалістику. Різдво, як основне річне свято для східних слов’ян і для європейців, було скасовано через декілька тижнів після Жовтневого перевороту. Змінився календар, більшовики проводили антирелігійну пропаганду і майже 20 років намагалися боротися з Різдвом.
Раніше українці святкували його 25 грудня?
Олена Чабанюк: За старим календарем, а за новим це вже 7 січня. Тобто змінився не лише календар, а змінилася культурна, ритуальна, святкова парадигма. Від 1917 до 1935 року з Різдвом боролися, але нічого не змогли зробити, тому що свято вже набуло поширення й полюбилося дітям. Був різдвяний Дід, була ялинка
Насправді боротьбу з Різдвом провадили навіть смішно. 1987 року вийшла моя книжка, але її б не видали, якби я туди не додала «червоних колядок».
Тобто боролися, а потім вирішили очолити, бо нічого не виходило?
Олена Чабанюк: Саме так і зробили. Так ось, у газеті «Правда» 28 грудня 1935 року вийшла стаття «Організуємо нашим дітям щасливу ялинку». Уже через три дні від Далекого Сходу до Збруча в усіх «червоних куточках» – обов’язковому місці при кожному підприємстві та житловому об’єднанні, де висіли портрети Сталіна, Леніна, Маркса й Енгельса, – стояла ялинка, яку раніше забороняли, та прикраси.
За декілька років починається впровадження Нового року з Дідом Морозом, червоною зіркою. Також було змінено кулінарний код. Якщо на Різдво була кутя та узвар, то тут з’явилися олів’є та шампанське.
Пані Олено, звідки взялися мандарини, олів’є, «шуба»?
Олена Чабанюк: Олів’є – це проєкт. Справді, Новий рік, який ми знаємо, дуже відрізняється від Щедрого вечора, більш притаманного українцям.
І до сьогодні на Донбасі в селах відбувається маланкування, готують медяники для щедрувальників. Ця традиція свідчить про те, що там були переселенці з Поділля, вона досі існує, наприклад, навколо Слов’янська.
А радянський Новий рік уже був зовсім іншим конструктом – проти Різдва. Треба було замінювати все.
Тобто на всіх рівнях, у культурних кодах – усе було продумано. Чому я кажу, що це був геніальний проєкт, який до сьогодні популярний? Якщо спитати, що таке Новий рік, – зазвичай почуємо, що це «запах мандаринів та хвої».
Пане Костянтине, Ви застали святкування Нового року і за радянських часів, і тепер. Якщо порівнювати, то яке значення в загальнорадянській мітології мав Новий рік?
Костянтин Сігов: Ми рахуємо кожен рік від Різдва Христового. Тобто в будь-якому разі Різдво є спочатку. А у святкуванні Нового року після Різдва є проста логіка: спочатку святкуємо головне.
Загалом історії та легенди набагато важливіші для людей, ніж заборони держави. Відомо, що радянська влада спочатку заборонила ялинку, тому що вона асоціювалася з Різдвом. Потім її дозволили, але вже не як Різдвяну.
Історія про Різдво – це історія передусім про сім’ю, а не про державу. Антитоталітарна історія. Я думаю, важливо, аби люди поверталися до такого характеру цієї історії.
А якщо проаналізувати радянські новорічні атрибути, то чи треба від них відмовлятися?
Костянтин Сігов: Я думаю, треба починати з того, у який бік ми йдемо і від чого відмовлятися. Наприклад, раніше ці «Голубиє огонькі» були досить нудними. Та й зараз людей телебаченням не здивуєш. Тобто прямої заміни немає, потрібно те, чим людей можна здивувати.
Є багато новорічних історій, про які люди не знають. І якщо їх розповідати, то вони зрозуміють, що є набагато цікавіші речі, ніж нудне телебачення.
Пані Олено, яку роль у сучасній Росії відіграє святкування Нового року? Чи все почалося там з радянського Нового року і зараз цей міт об’єднує росіян?
Олена Чабанюк: Ми запозичили дуже багато мітологем, коли були в складі Російської імперії. Починалася масова культура. З кінця 19-го століття поширилася антирелігійна пропаганда серед інтелігенції. Тоді й почали впроваджувати свято Новий рік. У той самий час вийшла п’єса Олександра Островського «Снігуронька», яка мала величезну популярність.
Відтоді починається мітологема Снігуроньки, якої у світі немає ніде. До речі, і Дід Мороз, і Снігуронька – це казкові персонажі, які несуть холод і смерть. Але вони стали частиною культури, яка тут зароджувалася. Так виникають нові мітологеми.
Людям потрібно святкувати відновлення, початок нового. До того ж 30% населення живуть у селі, відповідно, дотримуються традиційних звичаїв і обрядів. Зараз це вже стає частиною не фольклорної культури, а так званої фольклоризації.
Денис Тимошенко: Радіо Свобода
