Ігор Скленар,

доцент факультету журналістики

ЛНУ ім. І. Франка 

Фільм «Мовчання» (2016) всесвітньовідомого режисера Мартіна Скорсезе, сценарій якого написаний на основі однойменної новели знаного японського письменника Сюсаку Ендо, викликав серед зацікавлених журналістів, критиків кіно, просто звичайних глядачів, заглиблених у зміст фільмів такого штибу, й особливо віруючих людей, як позитивні враження, так і критичні стріли в бік його автора, зумовлені низкою питань про віру та вибір людини. Серед найбільш знакових рецензій на екранізацію новели «Мовчання», які з’явилися протягом останнього часу, можна виокремити відгуки о. Юрія Блажиєвського (головного редактора журналу «Скинія» – двомісячника отців оріоністів у Львові) під назвою «Трохи про сопляків»; журналістки Юлії Завадської на сайті «Credo» під назвою «Чому Бог мовчить?» і о. Даріуша П’юрковського, Товариства Ісуса (ТІ), директора видавництва WAM під назвою «Це тільки формальність» – про фільм «Мовчання».

Кожен із названих авторів по-своєму проаналізував сюжет фільму. Його суть коротко зводиться до того, що на пошуки зниклого відступника від віри місіонера о. Феррейри, ТІ, вирушають із Португалії його співбрати по ордену – молоді священики, які по прибутті в Японію мають вдосталь праці серед мешканців поселень тамтешніх християн, але зазнають переслідувань з боку жорстокої інквізиції. На той час Японія після євангелізаційної місії засновника ордену єзуїтів св. Франциска Ксаверія (заклав тут підвалини християнства, до якого прийшли сотні тисяч японців) ставала країною, закритою перед впливами чужих релігій, тому священик-відступник Феррейра не витримав тортур і став одним із буддистів біля Нагасакі. Як витримали пробу обидва схоплені японськими інквізиторами місіонери, хай залишається інтригою, скажу лише, що поведінка одного з них – о. Себастіяна Родрігеса, думки якого про Бога, віру, переслідування, славетний режисер передає вголос, і викликала в рецензентів дискусію, чи саме так о. Родрігес думав і чи такий підхід є корисний для утвердження глядача у вірі. Основне питання, яке режисер Ф. Скорсезе намагається подати до роздумів глядачу крізь цього персонажа-місіонера: «Чому Бог мовчить на страждання?».

У своїй рецензії о. Ю. Блажиєвський, СДБ, порівнює людей, які ще не дозріли на духовній дорозі й постійно шукають Бога, падаючи і встаючи, із «сопляками». Це просторічне слово вжив один із молодих політиків стосовно 20-тирічних студентів, які протестували проти свавілля української влади наприкінці 2013 року на Євромайдані у Львові. Рецензент роздумує над головним питанням у зрізі фільму: «Чому Бог мовчить? Не має що сказати? Чи щоби бути поруч, замість говорити? Щоб дати простір для нашого зростання. Здається, єдині, хто сопляками не були — це ті прості люди, які відважилися навіть символічно не зрадити віру, зійти на хрест, мовчати разом із Богом. Ті, яких тодішні сопляки також вважали нереалізованим поколінням, лузерами, невдахами, боягузами. Так подібні до наших 30-40-річних, які тихо розливали чай на Майдані, тихо возять допомогу до Авдіївки на третьому році війни і тихо віддають свої життя в окопах під Мар’їнкою. Хоча, якщо пригадати, вони також були бравими сопляками на Майдані 2004 року. Але виросли з пустого і не втратили важливе. Стали вірними до кінця» (Джерело: Блажиєвський Ю. Трохи про сопляків // Скинія. – 2017. – Ч. 1. – С. 39).

Місток між тими, хто в історії не раз грішив і далі каявся, і тими, хто це зараз робить, посеред нас (а може й ми самі), проклала католицький блогер Ю. Завадська у своєму відгуку на фільм «Мовчання». Вона виділяє свого «героя» – Кітідзіро – першого провідника прибулих місіонерів у пошуках священика-відступника Феррейри, ТІ. «Постать, яка з самого початку викликає погордливу огиду. Яскравий образ зрадника (…) Через його ницість, страх і слабкість постійно гинуть достойні люди. А він грішить і кається, грішить і кається. Щоразу знаходить Бога через слабкість. І вчергове прийти до Божого Милосердя йому не заважає навіть віровідступництво останнього в Японії священика. Всі ми маленькі зрадники. А Бог милосердний. І це останній, найважливіший висновок від фільму «Мовчання». (Джерело: Завадська Ю. Чому Бог мовчить // Сайт «Credo». – 17.01.2017).

Отець Даріуш П’юрковський на католицькому сайті deon.pl виокремив наступні питання, які виникли щодо фільму: «В чому полягає суть зрілої віри? Чи можливою є «внутрішня віра» без її «зовнішнього» вияву? Наскільки переслідування в Японії були викликані самим християнством, а наскільки – його зв’язком із тогочасними європейськими країнами, які загрожували японському ізоляціонізму? Що це означає, що правда християнства є універсальна й абсолютна? Чи треба її проголошувати за будь-яку ціну? Чи можна в євангелізації змінити культуру, усталений суспільний лад і тверді переконання тих, які слухають? (Джерело: Dariusz Piórkowski SJ. «To tylko formalność» – o filmie «Milczenie» // deon.pl).

На думку о. Д. П’юрковського, фільм викликає якусь безпорадність, яка потрібна сьогодні християнам. Тут йдеться про те, що зараз кожен із нас «робить зі своєю вірою, і ми її сприймаємо» (там само). Однією з поширених пасток є також будь-які спроби оцінки минулого з нашої перспективи. Як пише автор, з нашої точки зору, завзяття місіонерів виглядає перебільшенням, а навіть фанатизмом.

Один з головних висновків після перегляду «Мовчання» для о. Д. П’юрковського полягає в тому, що відповіді на деякі запитання приходять в житті саме в моменти випробування. Св. Тома Аквінський писав, що чеснота мучеництва перевіряється лише в момент загрози життю, а не в лекційній залі, коли обговорюємо суть мучеництва…

Недоліком фільму автор вважає занадто випуклу «несумісність» людини із вимогами євангельської віри, так, ніби людина мала б сама її повністю реалізувати. Більшість подій у фільмі – це одна велика спокуса, скерована на те, щоб зламати людину. Рецензент звернувся до духовної спадщини засновника ордену – св. Ігнатія Лойоли, який у своїх «Духовних вправах» наголошує, що злий дух підсуває людині святі й побожні думки, достосовані до такої справедливої душі, а потім намагається привести її до своїх цілей» (ДВ, с. 332).

Одним із головних елементів фільму «Мовчання», на думку о. Д. П’юрковського, є матеріальний образ чи, радше, відносини між тим, що матеріальне, і тим, що духовне. Чи недостатньо було зректися віри словами й оминути публічний жест зневаги ікони (ставання ногою на образ Ісуса)? Напевно, це було необхідне через те, вважає о. Даріуш, що в японській культурі матеріальні символи й знаки є дуже вартісні. Кожна пропаганда потребує образу для маніпулювання. І саме образи, водночас святі й недрастичні (недразливі), стають головним знаряддям спокуси.

Мучителі християн в Японії зверталися до них зі словами: «Це тільки образ. Це тільки формальність». У цьому о. Д. П’юрковський вбачає найбільший сумнів щодо сенсів фільму. На його думку, режисер пропонує таку модель віри, в якій вирішальним є внутрішній, прихований вимір; але одночасно і вчинки, ритуали, образи також є важливі, й тому це зовнішнє не можна відділяти. Розділення внутрішнього і зовнішнього є спокусою старою, як світ. «Людина є сакраментальною особою, яка потребує матерії, образу, символу. Ми не є ангелами. Те, що внутрішньо виражаємо в тілі, також за допомогою образу й слова. Але одночасно образ і слово відносять нас до того, що є невидиме» (там само).

Існує також квітистична[1] спокуса: споглядання, очікування того, що Бог щось зробить, концентрація винятково на суб’єктивних причинах, які не мають впливу на діло. Д. П’юрковський задумується над питанням: чи приведення віри тільки до того, що діється в серці й є недоступне для інших, може стати засобом для порятунку життя інших? На його думку, режисер показує таку модель віри взагалі, адже Ф. Скорсезе подає на блюдечку те, що було в серці головного героя фільму – місіонера о. Родрігеса. Занадто легко, особливо в таких важких обставинах, нестерпних для людини, сплутати Божий голос із підшептами злого духа, який переодягнувся в шати ангела світла.

Рецензент звертається до досвіду Отців Церкви, коли йдеться про одну з головних проблем фільму – відступництво католицьких місіонерів в Японії у XVII ст. На противагу всім «чистим», братам, які впали, не вистояли в часі випробувань, Отці запропонували дорогу повернення до Церкви для тих, які про це просили і каялися (були й такі, які вимагали повторного введення у лоно Церкви)…

Наскільки реальною є історія про священиків-відступників у Японії? Залишмо це питання історикам Церкви і звернімо увагу на матеріал публіциста Міхала Левандовського, опублікований на тому ж сайті deon.pl. Автор подає історичну довідку про священика Товариства Ісуса Войцеха Менцінського, поляка за національністю. Його історія життя співзвучна з подіями у фільмі «Мовчання» і заслуговує короткого висвітлення. Отець народився 1598 року, навчався в кількох містах Польщі, мав великі маєтки, які після того як вступив на новіціят хотів передати ордену єзуїтів, але родина перешкодила цьому. Віддавна прагнув стати місіонером в Японії. У 1631 році виплив туди з Лісабона, але через сильні вітри корабель занесло до Бразилії (за непідтвердженими до кінця відомостями, він працював там як медик), через деякий час повернувся до Європи. Повторно вирушив до Японії в 1633 році. Цього разу священик плив до Індії, потім перебрався у В’єтнам, звідти – до Малаккі (тоді це був один з основних центрів Португальської імперії, сьогодні – місто в Малайзії), а потім планував податися на місію до Китаю, Японії й на Моллукські острови. В той час у Малаккі воювали за вплив португальці й голландці, а о. В. Менцінський, оскільки мав добрі знання з медицини надавав допомогу пораненим португальським воїнам. У 1636 році отець мав намір дістатися міста Макао в Китаї, але потрапив у полон до голландців, які відправили його та інших подорожніх до теперішнього Тайваню, і тут знову, завдяки медичним навикам, зміг порятувати частину подорожніх і навіть сина тамтешнього губернатора Макао, голландця. Це дозволило йому ввійти в довіру до нього й потім втекти звідти. Через Джакарту отець дістався врешті до Макао, яке належало португальцям, але тутешній візитатор ордену не дозволив місіонеру вирушити до Японії через небезпеку для його життя, натомість відправив його в Камбоджу, де той керував місійною резиденцією. Саме там при дворі камбоджійського правителя о. В. Менцінський довідався про священика-відступника о. Феррейру, того самого, за яким вирушили герої фільму «Мовчання». Відважний місіонер за дорученням нового візитатора ордену разом з іншими співбратами подався до японської провінції Сатсума, щоб зустрітися із відступником, але всі вони потрапили до рук японських інквізиторів. У Нагасакі їх тривалий час (понад вісім місяців) жорстоко катували – до речі, деякі методи цих катувань показані у фільмі «Мовчання» – і саме через них сталося відступництво священиків. У 1700 році о. В. Менцінського проголошено мучеником і внесено у літургійний календар для вшанування як святого ордену єзуїтів (Джерело: Michał Lewandowski «Historia polskiego jezuity, o której nie mówi «Milczenie» // deon.pl. – 23.02.2017).

Що можна додати до цього? Як автор цих рядків, який теж подивився цей фільм і прочитав рецензії фахових людей, хочеться порадити: коли нарікатимете на життя, критикуватимете релігію, Церкву й Бога, згадайте події з «Мовчання»: прості вірні в Японії, які за присутність католицького священика віддали б усе, що мали у своєму убогому побуті, не зламалися під час тортур в XVII ст. і віддали життя за Христа. Якщо побачите тих, хто відійшов від віри, пригадайте героя «Мовчання» о. Родрігеса, якому відступництво теж далося непросто, і не судіть їх, тому що наше «відступництво» теж може стати реальним – можливо, в іншій формі й не за таких драматичних обставин…