Продовження. Початок у No 5

     Події Першої світової війни перешкодили подальшому випуску «Місіонаря» в Жовкві. Після 8-го числа 1914 року видання часопису було тимчасово перервано. Російська окупаційна царська адміністрація заборонила видавати «Місіонар». Окрім того, вона ухвалила рішення про арешт о. Якима Фещака як редактора й обіцяла нагороду тому, хто допоможе його затримати.

     Тоді василіяни, зважаючи на обставини воєнного часу, почали видавати «Місіонар» закордоном – у Загребі (Хорватія). Там він почав виходити завдяки значній матеріальній допомозі Преосвященного Діонісія Нярадого, єпископа Крижевацького. Відновити видання «Місіонаря» в Загребі василіянам вдалося лише на Різдво 1915 року. Часопис виходив там протягом всього 1915 року. Редактором «Місіонаря» в Загребі був о. Іван Пришляк, ЧСВВ. Зважаючи на обставини воєнного лихоліття, зі своїх сторінок часопис промовляв до вірних, прибитих гіркою долею, потішаючи їх, підносив моральний дух читачів, підтримував у них надію на Боже милосердя, виховував терпіння. «Місіонар» «...ділив з ними смуток, недолю й скитальське життя... несучи душевну потіху тисячам». Варто зауважити, що видання воєнного часу було гарно зредаговане, чим суттєво відрізнялося від інших часописів, які в той час виходили.

     Через певний час, у січні 1916 року, «Місіонар» із Загреба повертається до Жовкви. До його редагування знову приступає о. Лазар Березовський. Та недовго йому довелося вести свою місіонерську працю. У грудні 1918 року під час українсько-польської війни польська влада вивезла друкарню з усім устаткуванням до Варшави через те, що в час ЗУНР тут видавалися дві українські військові газети УГА. Жовківських монахів було ув’язнено в концентраційному таборі в Домб’є. Польська влада хотіла залишити василіян без друкованого слова, але після втручання Апостольської Столиці, завдяки клопотанню Митрополита Андрея Шептицького та зусиллям Перемиського Владики Йосафата Коциловського було віднайдено й повернуто до Жовкви все майно друкарні. З часом повернулися на свої місця й монахи, фахівці друкарської справи.

ЧАСОПИС У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД: У КОНТЕКСТІ ВИДАВНИЧО-ДРУКАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОТЦІВ ВАСИЛІЯН

     Відновлення перерваного видання «Місіонаря» стало можливе лише в січні 1920 року. Новим його редактором став о. Модест Пелех, ЧСВВ. Спочатку були проблеми з періодичністю випуску часопису. Інколи одне число виходило раз на два місяці. У редакційних статтях міжвоєнного часу розповідалося про більшовицький режим у Росії, а комуністичні ідеї трактувалися як загроза християнській вірі. У роздумах про значення місійної та душпастирської праці наголошувалося на заохочуванні вірних УГКЦ до стійкості у вірі, багато матеріалів присвячено вихованню дітей.

ОТЕЦЬ ПЕЛЕХ МОДЕСТ МИХАЙЛО, ЧСВВ

     Пелех Модест Михайло, ЧСВВ, народився 11 листопада 1883 року в с. Луки Золочівського району. 3 травня 1908 року склав монаші обіти, ркп. 8 листопада 1912 року. Професор і префект Місійного інституту в Бучачі; ігумен монастирів у Бучачі (1921–1926), Лаврові (1928–1935), Жовкві (1935–1945). Арештований 31 травня 1945 року, ув’язнений у тюрмі у Львові. Засуджений до десяти років ВТТ та п’яти років позбавлення прав з конфіскацією майна. Покарання відбував у Караганді. Звільнений 16 березня 1955 року за статею 314. Із заслання повернувся до Львова, де помер 27 червня 1955 року, похований на Янівському цвинтарі. Реабілітований 21 жовтня 1992 року Прокуратурою Львівської області, стаття 322 П-26909.

     У серпні 1922 року редактором вдруге став о. Платонід Філяс. На сторінках часопису протягом 1921–1926 років, коли редакцію знову очолював о. Платонід, багато уваги приділялося проповідуванню християнської віри. Цьому було присвячено численні богословські праці в популярному викладі. Першочерговим завданням редакції журналу на той час було збільшення накладу колись дуже популярного в народі християнського часопису, щоб сприяти поглибленню релігійного життя широких верств народу. З кожним числом «Місіонаря» його тираж зростав і незабаром становив уже 20 тисяч примірників. Часопис знову став народним, його можна було придбати у всіх місцевостях краю й далеко за його межами, його читали по всіх українських оселях вірних УГКЦ.

     Наступним редактором «Місіонаря» з 1927 року став о. Маркіян Марисюк, ЧСВВ. У своїй редакторській праці о. Маркіян багато уваги приділив поширенню Апостольської Молитви, набожества до Серця Христового, застереженню перед більшовицькою атеїстичною пропагандою й сектантством.

     Для членів Апостольської Молитви він уклав молитовник «Голос душі». Аналіз матеріалів дослідження показує, що найбільшою популярністю серед галичан журнал користувався саме між двома світовими війнами. Наклад часопису в 1932 році становив майже 37 тисяч примірників. У ті часи на Галичині січень було оголошено місяцем католицької преси. Щонеділі на Службі Божій у храмах Галичини відмовляли по 5 разів «Отче Наш» і «Богородице Діво» за успішне поширення та пропагування Божого Слова на сторінках українських католицьких видань. У «Львівських Архієпархіальних відомостях» за 1931 рік, ч. ІV, йдеться про те, що у Львові в 1927 році був організований «Центральний комітет доброї преси», до складу якого входили заступники всіх українських патріотичних видавництв. Головним завданням комітету було: «...відбути інтенсивно по змозі „місяць доброї преси“, цебто січень, розбудити в якнайширших кругах населення свідомість про вагу католицької преси й страшні наслідки преси злої». З метою успішного проведення акції «Католицька преса» Генеральний інститут Католицької Акції греко-католицької церковної провінції 21 грудня 1933 року скликав нараду з представників усієї національної преси, яка сповідувала християнсько-католицькі принципи. Важливим наслідком цієї наради було ухвалення спільної резолюції, що зобов’язувала представників української духовної та світської інтелігенції пропагувати у своїх виданнях християнські моральні цінності.

Буде далі