о. Володимир КУСИЙ, ЧСВВ
Нещодавно ми розважали над незвичною практикою духовного життя, а саме – вміння слухати Божі хвилини земного життя… Логічним продовженням цієї зовсім не простої теми є застанова над ще одним не менш важливим питанням.
На початок спробуйте стати самим собою… Наскільки можливо, придивімося збоку до себе та уважно проаналізуймо свої стосунки з навколишнім людським суспільством та особливо зі світом МАС-МЕДІА. То ж запитайте себе: Що цікавого останнім часом запам’яталося нам з екранів телебачення? Який підхід до вибору телепрограм – вибираю зарання? Чи механічно переключаю програми теле-пультом? Скільки насправді часу забирає в мене МАС-МЕДІА щоденно?
Почнімо з простого порівняння… Кожен знає, що скальпель є предметом надзвичайно гострим, а відтак може стати в руках людини предметом неабиякої загрози. З іншого боку, скальпель є незамінним в руках хірурга. Тому розсудлива людина ніколи не скаже, що скальпель, як такий, потрібно знищити, бо містить в собі певну небезпеку.
Сьогодні ніхто із пересічних людей не сумнівається в тому, що у житті людини 21 ст. телебачення, Інтернет відіграють надзвичайно важливу роль. Відповідно оцінити земний шлях людини без цього надзвичайного успішного людського дива, напевне, дуже важко. Але з самого факту, що МАС-МЕДІА заполонило світ і стало явищем всюдиприсутнім, зовсім не виникає, що на загал всі люди повинні сліпо підпорядковуватися цьому цілковито й без критики.
Телебачення, серед інших, є тим самим знаряддям в руках людини. Але сила впливу телебачення на людину надзвичайно велика. Варто також зауважити, що ця сила не випливає із самої природи телебачення. Насамперед, вплив телебачення на людину залежить безпосередньо від тих, хто професійно ним займається. Але на кожному з нас, хто як глядач активно приймає продукт праці теле-фахівців, лежить не менша відповідальність за те, наскільки ми станемо залежними від теле-бізнесу.
Сьогодні можна абсолютно реально сказати, що в глобальних масштабах на першому місці у людини впевнено стоїть зорове оглядання. Статистика говорить, що в середньому – у різні дні по-різному – людина затримується біля екранів телевізора та Інтернету, залишаючи біля 4-х годин щоденного часу.
До цього варто додати ще одне. Сьогодні майже всі пересічні громадяни мають у своєму домі не один телевізор, тим більше не один комп’ютер. А це означає, що увійшовши в контакт з інформаційним світом МАС-МЕДІА, телебачення та Інтернету, більшість батьків абсолютно не контролюють змісту того, що оглядають їх діти – як зовсім малі, підлітки, так і дорослі… Агресія… Жорстокість… Фізичне насилля… Моральне приниження… Пограбування… Немораль… Розпуста… Порнографія… і т.д. (Свідомо не торкаю питання: а що оглядають самі батьки? Залишимо це на їхній совісті…)
Але разом з цим, більшість батьків вважають, що їхні діти не повинні оглядати агресії на екрані. Бо згодом діти все це – свідомо чи несвідомо – але таки наслідують. При цьому найгірше – інколи батьки зауважують це занадто пізно…
А тепер повернімося до питань, котрі згадувались вище. Їх зміст повинен підштовхнути до призадуми над особистим огляданням телебачення. Є це незвично важливим для кожного. І не варто говорити про те, що нас це не торкається. Нам це не грозить. З нами це не станеться. Бо лише тоді ми міняємо замок у дверях нашого помешкання, коли злодій вже вдерся у нашу хату і зробив свою чорну справу. І надто пізно тоді запитувати себе: «Чому я цього не зробив раніше…» Натомість факту, що пограбовано сусіда, ніхто, на жаль, не взяв до уваги.
Подібно ми себе заспокоюємо тими самими фразами, коли оглядаємо сцени брутального насилля та неморального змісту – до мене це не відноситься, мені нічого не грозить, нічого мені не станеться. В той же час все більше і більше випадків чітко говорять, що неабияку роль у тому, що сталося з нами чи з нашими дітьми, відіграв власне той вчорашній фільм… і т.д. (в кращому випадку закінчується все легкими чи важкими травмами. В гіршому, на превеликий жаль, вже нічого не можна змінити).
Вслухаймося у наступний факт. Статистика говорить, що молода людина, оглядаючи сцени подібного характеру, реально зустрічається з образами вбивства, насильства, стрілянини – щодві хвилини. Бо насправді, сьогодні такі прізвища як Сильвестр Сталоне, Арнольд Шварценегер, Стівен Сегал, Жан Клод Вандам – відомі якщо не всім, то більшості. Є це «герої» сучасної попкультури. Фільми за їх участю оглядає більшість християн. На жаль, при цьому, майже ніхто не зауважує, як наша християнська душа починає радіти, що під час такої суперакції наш «добрий» герой жорстоко розтрощив всіх злих людей. І нікого не торкає море крові, величезна кількість жертв, немилосердне ламання хребта, страшні тортури і т.д.
А тепер пригадаймо собі події на Майдані Гідності. Сьогодні українська земля знову стала зоною війни з російським агресором. Проливається кров. Не можна не згадати тих жахіть, про які розповідають українські полонені.
Не хочеться торкатися питання про немораль деяких сучасних МАС-МЕДІА. Порнобізнес сьогодні – і то не тільки для дорослих, але і той, в який втягнуті неповнолітні – без сумніву один з найбільш прибуткових. Це вже скоріше проблема. І з нею повинні працювати відповідно компетентні органи (адже кожен розуміє, що за тим стоять, як правило, «високі» люди).
Натомість варто згадати, як стрімко зростає ринок комп’ютерних ігор. Фірми придумують щораз то кращі і досконаліші методи пошуків клієнтів чи іншими словами – постачальників каси. Все частіше цей ринок зацікавлює і вербує серце та душу нашої молоді. І що найстрашніше – найкращим чинником успішності, (атракційності) високого адреналіну, власне, і є кількість крові, трупів та неморальних сцен. Не думаю, що автори такого геніального творіння задумувались над кількістю умовно вбитих. Питання людської гідності скоріш за все просто відійшло (про образ і подобу Божу навіть не варто згадувати).
А спробуйте послухати розмову активних гравців таких ігор. Це просто вражає, з яким захопленням комп’ютерні спортсмени розповідають про так звані успіхи – як я їх гарно… скільки-то людських життів прийшлося знищити, я вже на такому рівні тощо. При тому, як професійно кожен хвалиться своєю улюбленою зброєю. І це не просто слова. Це жахливі слова. Один орудує сокирою… Інший холоднокровно вбиває бензопилою. Третій душить. Фантазія безмежна. А тепер найжахливіше. Вслухайтесь. Заповітна мрія комп’ютерних гравців – взяти участь у свого роду професійних змаганняхі здобути улюблений титул «супервбивця».
Якщо після всього сказаного чи прочитаного, хтось і надалі буде стверджувати, що оглядання подібних фільмів і забавляння такими страшними іграми не є завадою чи певною загрозою – то насправді можна таких привітати з тим, що в мозку та психіці такої людини сталися невідворотні зміни.
Продовжуємо нашу призадуму, як і чим ми заповнюємо такий важливий Божий дар – земний час.
Не можна тут не згадати найбільш популярної у МАС-МЕДІА вершини всього – Царство реклами... Неморальність та неоднозначність у рекламі – це явне зло.
Сьогодні неморальний рекламний бізнес працює виключно на те, аби втягнути людину, особливо молодь, та узалежнити її від потреб реклами. Можливо, хтось скаже – не можна у всьому шукати якогось зла. Але правдою є той факт, що майже всі, хто працює над темою реклами, одноголосно стверджують – насамперед йдеться про гроші, сама тема реклами – це вже другорядна справа.
Висновок такий: ПИТАННЯ, ЯК ВПЛИВАЮТЬ НА НАС МАС-МЕДІА І ЯК СОБІ ДАВАТИ З ТИМ РАДУ – ЗАВЖДИ АКТУАЛЬНЕ І ЗАВЖДИ ВІДКРИТЕ.
Немає сумніву, що ніхто з нас не хотів би стати маріонеткою в руках іншої людини. Примітивно заборонити такого роду «розслаблення» не принесе жодних результатів. Тут скоріше потрібно говорити про пробудження совісті та християнську чесноту второпності (мудрості), а навіть чесноту відваги. Бо сьогодні прийшов той час, коли світ вимагає від нас, християн третього тисячоліття, власне відваги, мужності, мудрості.
Тож давайте нарешті вирвемося з-під впливу та влади інших…
Давайте, в кінці кінців, самим вирішувати свою долю…
Давайте, властиво, використовувати свій життєвий шанс…
А тоді кожен з нас стане просто ЛЮДИНОЮ…
І ЦЕ – НАЙВАЖЛИВІШЕ!
