Бесіда з письменником о. Йосифом Будаєм, ЧСВВ

- Отче Йосифе, перед навчальним роком побесідуємо з Вами про засади, на яких можна закласти і збудувати щасливе подружнє, чернече чи просто вільне життя у Бозі. Формується воно, як знаємо, ще в лоні матері, але ми почнемо зі школи. Які найяскравіші моменти зі свого шкільного життя пам’ятаєте?

    Найбільше я любив уроки трудового навчання і фізкультури, бо до них не треба було готуватися (сміється. прим. автора). Також дуже мені пощастило з класним керівником (з 4–го  по 8-ий клас). Марія Іванівна стала для мене другою мамою. Одна мама була вдома, а друга – в школі. Це мало велике значення для мене, як дитини. В одному селі в перший клас пішло семеро дітей, а наступного року – тридцять двоє і батьки хотіли, щоб першою вчителькою для їхніх дітей була Марія Іванівна. Коли ми дорослішаємо, добре розуміємо, яке велике значення для нас має те, якщо нашими шкільними наставниками були чесні, розумні і добрі люди.

     Була в моїй школі також вчителька, якої ми всі дуже боялися. Щопонеділка вся школа збиралася на лінійку і всіх, хто в неділю ходив до церкви вона дуже сварила, а декому й більше діставалося. Однак, коли вона була напідпитку, то на уроці, всім класом на початку заняття заставляла молитися «Отче наш». Кажуть, що людина, коли вип’є, є правдивою. Можливо і вона не була аж такою великою атеїсткою, але були такі часи, що «зверху» на вчителів тиснули.

Ще я трохи любив німецьку мову. Та тут заслуга була не вчителя, а моєї двоюрідною сестри Люби, на рік старшої від мене. Вона дуже любила німецьку, і коли ми пасли корови, то вона багато по-німецьки говорила і навіть пісні співала. І це було якоюсь заохотою більше навчитися цієї мови.  Добрий приклад  завжди  потягає. А взагалі я дуже любив канікули.

- Ви, як місіонер, душпастир, автор і упорядник понад тридцяти книг, загальним накладом двісті тисяч примірників, поділіться своїм досвідом нізнавання Бога через красу створеного світу?

     Одного разу мої нові знайомі приїхали з Одеси до Львова. І я, на два дні з ними поїхав у Карпати (Яремче, Івано-Франківськ, скали Довбуша). Мандруючи, вони постійно говорили, що у вас тут така краса, а ви чогось їдете до нас на курорт? “Та кращого курорту у світі, як Карпати, ніде немає”, – захоплено говорили. Напевно в тому і таємниця краси, що кожний куточок земної кулі є різний і по-своєму цікавий, неповторний і люди по-своєму його оцінюють, люблять. Уявіть собі, як би увесь світ був однаковий, хоч і найкращий, як скучно б виглядало. Часто ми дивимося тільки вниз, під ноги, в землю. Варто більше споглядати всесвіт. Захоплююся тими людьми, які зауважують білі хмарки на небі, або рахують зорі вночі.

     У час мого священичого  служіння в Ялті при парафії була сестра монахиня Павла. Інколи я з нею ходив у гори по ягоди, гриби чи назривати лаванди, галузок винограду, які вона передавала співсестрам до Львова.  Сестра постійно звертала мою увагу: «Отче дивіться, яка гарна квітка, який прекрасний краєвид у горах, на морі». На небі вона зауважувала білі хмариночки, у вигляді ангела, замку. Одне слово, я почав бачити те, на що передше не звертав уваги.

     Або, наприклад, щодо краси архітектур. Яка чудова церква є в с. Малечковичі, біля Львова, всередині якої викладена мозаїка! Такий неповторний храм є і на Тернопільщині. Краса є довкола нас, на кожному кроці, тільки треба вміти її бачити і насолоджуватися нею, дякуючи Богові.

- А як, на Вашу думку, привернути увагу дітей і батьків, тотально задивлених у телефони і комп’ютери, до прекрасного,  доброго, правдивого – до реального?

     Якось в інтернеті я натрапив на ролик, в якому йшлося про хлопця, який хотів, щоб містечко в якому він живе, було охайне і чисте. Він щодня, як на працю, йшов і прибирав вулиці міста від сміття і непотребу. Спочатку на нього дивилися як на диакуватого і сміялися. Але за кілька років дехто почав по іншому дивитися,  ставили його за приклад для дітей у школі. Перестали викидати сміття будь-де. Потім його нагородили відзнакою.

     Коли я служив в армії в Прибалтиці, то часто чув різні історії як ці народи ставляться до своїх осель і навколишнього середовища. Щороку в них є змагання за кращий будинок, за кращу вулицю.

     Мій знайомий працює на митниці. Розповідає, як наші люди, які дуже хочуть вже в Європу, поводяться на кордоні. На польському боці чемні як «цизорики», бо поляки не панькаються, за кожне порушення – штраф або депортація. А тільки переїдуть на українську землю, все можна робити: сміття викидати через вікна, а що найгірше, засмічують святу українську земленьку поганими словами і матюками. А діточки це чують і собі повторяють. А що далі?

- На красі, добрі і правді можна побудувати щасливе життя. Це ще діє у сьогоднішніх реаліях, чи  вже  залишилося тільки в книжках?

Є відома історія,  коли до Сократа прийшов чоловік і сказав:

- Ти знаєш, що говорить про тебе твій друг?

Сократ відповів йому:

- Перш, ніж сказати мені цю новину, просій її через три сита. Перше - це сито правди. Ти впевнений, що те, що ти мені зараз скажеш, є правдою?

- Ну, я чув це від інших.

- Ось бачиш, ти невпевнений. Друге сито - це сито добра. Ця новина потішить мене, стане для мене приємною?

- Зовсім ні.

- І, нарешті, третє сито - сито користі. Чи буде ця новина корисною?

- Сумніваюся.

- Ось бачиш - ти хочеш розповісти мені новину, в якій немає правди і добра, до того ж вона марна. Навіщо її тоді говорити? Це приклад щодо побудови теплих людських стосунків.

     Стосовно родинного щастя, то в моєму житті був випадок, коли запросила мене парафіянка у м. Кам’янець Подільському в неділю на обід з нагоди приїзду її донечки з внуком. Коли всі розійшлися після обіду, я почав з молодою мамою розмовляти про виховання дітей.  - Я ще ніколи, отче Йосифе, свого одинадцятилітнього Сергійка не сварила і не била. Ми з ним, ще з пелюшок подружилися. Зробить він якусь помилочку, я  зразу нічого не кажу, бо можу бути емоційно не готовою. А коли сидимо ввечері за столом, я йому лагідно скажу, що він, сьогодні маленькій сусідці Оксанці пожалів машинку. – Мамо, я завтра усі свої іграшки винесу, щоб Оксанка гралася. Деколи, і я щось не так зроблю. – Мамо, а ти сьогодні негарно поступила. Сусідка просила, а ти сказала, що не маємо. – Вибач, Сергійку, я більше так не буду робити. Я його виховую і він мене. Я його не картаю і син поблажливий до мене. - Якщо б я підняла на нього руку, дитина не зрозуміла б… Ось, такий приклад стосунків родини, яка знає на чім будувати життя.

- Ваші побажання учням, студентам, батькам, вчителям і викладачам:

Дітям і студентам побажаю віршем Наталії Назар (молода вчителька, яка померла на онкологію) «Два крила»:

Що то за цікава штука? –

Це не казка, це наука.

Дивний справді Божий світ,

То ж вивчай його як слід.

Ти дізнаєшся про гори,

Чому Чорним зветься море,

Чому осінь і зима

І чому дощу нема…

Що таке Нептун, Уран,

Гейзер, айсберг і вулкан,

Де є Альпи, де Карпати,

(Досить тільки карту взяти).

І чому це гострі скелі,

Чому кактуси в пустелі,

І чому у нас банани

Не ростуть, хоч тепле літо,

Чому солоні океани…

Але знаєш, взагалі то

Я не буду говорити.

Це чудово, це не мука

Світ цікавого відкрити!

Географія – наука.

То ж у мандри. Радо вчити!

Розмовляв о. Христофор Ганинець, ЧСВВ