Greek – πασχω, παθος;
latino – patire;
eng – patience;
italiano – sofferenza, dolore.
Природний аспект терпіння
Терпіння самі собою є злом, іншими словами, браком, чи дефектом, чи відсутністю добра як на рівні фізичному, так і моральному. Є певна різниця між «терпінням-стражданням» і «терпінням-болем»: перше передусім стосується душі, а друге – тіла.
Біль – це суб’єктивне відчуття, спричинене фізичним чи моральним злом. З погляду фізіології він є реакцією організму на певну загрозу, це сигнал, який дає знати, що в якійсь із систем відбувся збій. У цьому разі його не можна вважати злом, тому що завдяки болеві ми можемо попросити про допомогу, а інші можуть адекватно її надати. Його можна осягнути розумом (intelleggibile), але найчастіше не як щось позитивне, радше як брак чогось. Наприклад, коли пацієнт каже дантистові, що в нього болить зуб, лікар, очевидно, розуміє, що він має на увазі, схоплює суть розумом, однак сам не відчуває цього болю. Дантист допомагає пацієнтові не тільки усунути біль, але й своїм втручанням відновити, вилікувати зуб, а то й замінити його штучним.
Таким чином, біль має два боки: добрий і поганий, і в цьому є глузд (intelleggibilità). Біль має свій сенс і свою сутність, ідентичність, яку можна розпізнати й категоризувати розумом. Важливо розуміти, що терпіння – це завжди тільки наслідок, і між ним та першопричиною існує раціональне відношення. Отож не можна сказати, що терпіння (біль) позбавлене сенсу, що це щось ірраціональне чи абсурдне. Не є воно також і таїною. Тому медицина намагається усувати причини терпіння.
Також потрібно розрізняти зло від кари за нього. Зло як таке – це абстрактне поняття, але якщо реалізувати його, наприклад через кримінальний злочин, то це тягне за собою кару згідно із законом. Трапляється, що терпіння випадково торкається невинного, а іноді злочинець (грішник) може уникнути покарання.
Проблема терпіння належить до найбільших викликів сучасного християнства. Вона породжує безліч запитань, змушує до роздумів. Справді, як добрий Бог – Творець усього – дозволяє існувати терпінню? Тут не йдеться про філософське чи богословське пояснення, але про особисте емоційне життєве переживання.
Що каже про терпіння Святе Письмо?
Насамперед треба сказати, що Біблія в усій своїй повноті відзначається разючим реалізмом. У ній є книга, цілковито присвячена темі страждань, – книга праведного і терплячого Йова – «чоловіка щирого й праведного, богобоязливого, який цурався зла» (Йов. 1:1).
Довкола нього точиться боротьба між Богом і сатаною. Палкі суперечки друзів Йова – Еліфаза, Білдада та Цофара – щодо його терпіння припиняються тоді, коли він упокорюється перед мудрістю Бога, кажучи: «Знаю, що Ти все можеш; усе, що задумаєш, зробити спроможен. Хто ж то такий, що затемнює задум невіданням? Тому я говорив про те, чого не розумію; про чуда, мені незбагненні, що їх не знаю. Вчуй же, я буду говорити; питатиму Тебе – навчай мене. Я чув лиш те, що говориться про Тебе, але тепер на власні очі тебе виджу! Тому смиряюся і каюсь на поросі та на попелі» (Йов. 42:2–6). Відтак праведник замовкає. Зрештою дізнаємося, що «жив Йов після цього ще 140 років і бачив своїх дітей і дітей своїх дітей аж до четвертого покоління. І вмер Йов старим, нажившися на світі».
Таким чином, терпіння, як і інший людський досвід, підлягають найвищій мудрості Божій і ми приходимо до висновку, що не можемо до кінця збагнути конкретної причини й сенсу наших страждань. Нам залишається довірити їх Господеві. «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро», – каже святий апостол Павло (Рим. 8:28).
У 22-му псалмі читаємо: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку. Боже мій, кличу я вдень – не відповідаєш, але й уночі я теж не вгаваю. Таж Ти – святий, возсідаєш на хвалах Ізраїлевих! На Тебе покладались батьки наші: звірялись, і Ти врятував їх. Взивали до Тебе й спасались, на Тебе покладались і ганьби не зазнавали. А я – черв’як, не людина, сміховище людей, презирство народу. Усі, хто на мене дивиться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою: “Поклавсь на Господа – нехай його рятує, нехай його спасає, коли він Його любить!”. Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. На Тебе я був зданий від утроби, від материнського лона Ти єси Бог мій».
Христос, Син Божий, у якому міститься вся повнота Божества, жив на землі як людина і зносив усі труднощі людські: голод, спрагу, спокуси, ганьбу, переслідування, наготу, смуток, зраду, знущання, несправедливість, тортури, засудження й смерть. Саме тому хрест, на якому Його розіп’яли, можна розглядати як остаточний вияв Божої справедливості. Коли виникає питання: наскільки важлива для Бога проблема зла й терпіння, Він може показати на хреста й сказати: «Ось отак багато!». Христос Сам пізнав усеохопну самотність, що вилилася у вигуку: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!». Він зазнав такого ж болю, як і сучасні люди, які почуваються покинутими, полишеними без Божої любови.
Чи в терпіннях є воля Божа?
Страждання, особливо невинних, є великою таємницею нашого життя. Чи вони надаремні, чи мають якийсь сенс? Християнин вірує, що «Бог є любов. Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого – примирення за гріхи наші. Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні одне одного любити» (1 Ів. 4:8–11). Отак і наші терпіння набувають сенсу, бо стають знаком любови, з’єднуючись із хрестом Христовим.
Папа Іван Павло ІІ у своєму апостольському листі Salvifici Doloris, №°19 пише: «Христос, звершуючи відкуплення Своїми терпіннями, підніс разом з ними людські терпіння до гідності відкуплення. Отож кожна людина у своїх стражданнях може брати участь у спасенних терпіннях Христа. Таким чином, споглядаючи покинутого на хресті Ісуса, єднаючись з Ним у болю, людина може перетворити свої муки на жертвенний дар за прикладом страждальної Божої Матері, Пресвятої Богородиці, яка мужньо стояла під хрестом, жертвуючи Свого улюбленого Сина за тебе, за мене, за все людство».
Який сенс має терпіння для християнина?
Папа Іван Павло ІІ у своєму апостольському листі Salvifici Doloris, №°30, пише: «Терпіння існують у світі, щоб визволити любов, щоб творити діла любові для ближнього, щоб перетворити цивілізацію людей на “цивілізацію любови”. Усі, хто терпить, один раз і назавжди покликані бути учасниками “терпіння Христа”. Христос навчив людей чинити добро терпіннями й водночас чинити добро тим, хто терпить. У цьому подвійному аспекті він вичерпно розкрив суть терпіння».
Незадовго до своєї смерті Папа опублікував працю «Пам’ять та ідентичність». У ній він знову торкнувся питання страждання: «Христос, терплячи для всіх нас, надав нового сенсу терпінню, відкрив новий вимір у новому порядку любові. Це правда, терпіння ввійшли в історію людини з перворідним гріхом... Але страждання Христа на хресті надали терпінням кардинально нового сенсу, змінивши їх зсередини. Вони ввели в людську історію – історію гріха – безвинні страждання, і все це заради любови. І саме це терпіння відчиняє двері надії на визволення та остаточне видалення цього жала, що мучить людство. Таким чином, терпіння, що спалюють і з’їдають зло полум’ям любові, усувають гріх, щоб розмаїтими формами квітнуло добро».
Роль церкви в терпіннях
Христос у Своєму земному житті не був байдужим до страждань інших. Він був дуже чутливий і милосердний до тих, хто терпить, утішав їх, зціляв хворих, іноді воскрешав померлих. Усе це Він чинив Своєю божественною силою. Після Свого славного воскресіння Він вознісся на небеса й засів праворуч від Отця у вічній славі. Однак не залишив вірних сиротами. Він продовжує місію спасіння на землі через церкву, яку заснував і якій доручив здійснювати святі таїнства. За Свого життя Ісус зцілював, але це були поодинокі випадки. Тепер же Він діє всюди, де присутня церква, а для зцілення залишив у ній два таїнства: покаяння – для душі і єлеопомазання – для тіла.
Катехизм УГКЦ
Святе таїнство покаяння
ПАРАГРАФ 449. Святе таїнство покаяння є великим виявом Божої любові й милосердя до нас, грішних. Бо коли ми, обмиті зі своїх гріхів у хрещенні та обдаровані Божою благодаттю, знову чинимо зі злоби чи немочі гріх, Господь не відкидає нас і не відвертається, а очікує від нас покаяння. Він прощає нас, якщо ми каємося й сповідуємо свої гріхи (див. Лк 15, 12–32).
450. Церква вділяє святе таїнство покаяння, здійснюючи слова Господа до апостолів: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20, 22–23). Кожен священник продовжує апостольське служіння в таїнстві покаяння, розрішаючи вірних від гріхів і примирюючи із церквою. Через молитву розрішення (розв’язання від гріховної неволі), яку промовляє священник, кожний каяник отримує Христове прощення. Перед початком сповіді священик заохочує каяника позбутися всіх гріхів і порівнює тайну покаяння з духовною лікарнею.
Святе таїнство єлеопомазання
Христос зціляє душу і тіло.
462. За Свого земного служіння Христос навчав по синагогах, звіщав Добру Новину про Царство й зціляв усяку недугу в народі (пор. Мт 4:23). Проповідь Євангелія і зцілення недужих були знаком приходу Царства Божого – подолання влади диявола та звільнення людей від гріхів. До чоловіка, якого спустили до Христа через стелю, Він промовив: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк 2:5) – і наказав йому: «Устань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мк 2:11). Друзі принесли недужого, шукаючи для нього оздоровлення, а Христос дарує йому і прощення гріхів, і зцілення.
465. Святе таїнство єлеопомазання, яке християнин приймає під час страждань і хвороб, звершується для підкріплення віри в перемогу Христа над гріхом і смертю. Бог в єлеопомазанні дарує благодать відновлення внутрішньої цілості людини – її зцілення та подальшого духовного зростання. Апостол Павло навчає, що «тим, які люблять Господа, усе співдіє на добро» (пор. Рим. 8:28), а тому людські страждання й недуги можуть мати велику духовну цінність: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є церква» (Кол. 1:24).
Молитва священника під час відправи святого таїнства єлеопомазання
Отче святий, лікарю душ і тілес, Ти послав єдинородного Твого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, що зціляє всяку недугу і рятує від смерти. Зціли помазанням цим раба Твого (або рабу Твою) ім’ярек від тілесної і душевної немочі, якою він одержимий (або вона одержима), й оживи його (або її) благодаттю Христа Твого, молитвами пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії і всіх святих Твоїх, бо Ти єси джерело уздоровлень, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо з єдинородним Твоїм Сином і єдиносущним Твоїм Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Молитва лікаря (медсестри, санітарки)
Господи Ісусе Христе, Боже наш, лікарю душ і тіл, Ти покликав мене повертати здоров’я недужим і рятувати хворих від хвороби й смерті, отож прошу Тебе, допоможи мені героїчно виконувати моє служіння з великою любов’ю, пильністю й посвятою, щоб я, звершивши його, осягнув (-ла) колись вічне й щасливе буття в небі разом з тими, яким я рятував (-ла) здоров’я й життя, бо Ти благословенний з Твоїм Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь.
Молитву уклав єром. Матей Гаврилів, ЧСВВ
Святі лікарі
Лука – один з чотирьох євангелістів, святий апостол Христовий. Народився в Антіохії Сирійській (нині м. Антакія, Туреччина). Передання й Послання святого Павла (пор. Кол. 4:14) указують на те, що Лука був лікарем. Уважають, що саме він написав першу ікону Богородиці.
Косма і Дам’ян – римські святі мученики і лікарі. Були братами-близнюками, народилися в Аравії. Фах здобули в Кілікії (Туреччина). Не брали грошей за свою роботу, і через це їх називають безсрібниками.
Самсон – римський священник і лікар. Безплатно приймав убогих у своєму домі, лікував їх і давав розраду. Зцілив імператора Юстиніана, який на знак вдячності побудував поліклініку для нужденних.
Кесарій Назианський – придворний лікар імператора Костянтина. Загинув, допомагаючи хворим під час спалаху чуми.
Джузеппе Москаті – святий, італійський лікар, науковий співробітник, професор університету. Працював у Неаполі. У роботі відзначався цілковитою самовідданістю. У його клініці під час Першої світової війни перебувало приблизно 3 тисяч хворих. Зробив великий внесок у вивчення проблеми лікування діабету, зокрема його праці посприяли відкриттю інсуліну.
Джанна Беретта Молла – католицька свята. Народилася в м. Мадженті поблизу Мілана в багатодітній сім’ї. Навчалася в університетах Мілана й Павії на факультетух медицини й хірургії, отримала диплом хірурга за спеціальністю «Педіатрія». Мати 4-х дітей. Під час 4-ої вагітності в неї виявили пухлину матки. Однак Джанна вирішила відмовитися від хіміотерпії й народити. Через тиждень після появи на світ доньки вона померла. Її гасло: «Хто торкається пацієнта – торкається тіла Христового».
Ласло Баттіані-Страттман – угорський аристократ і лікар. До 1914 р. його називали Ласло Батьян. Побожний католик, він став відомий як «лікар бідних». Приймав нужденних у клініці родинного замку, замість подяки, просив прочитати молитву «Отче наш». Був благословлений церквою 2003 року.
ЕСХАТОЛОГІЯ – ПАРУСІЯ – НОВЕ НЕБО і НОВА ЗЕМЛЯ
«Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля минули, і моря вже немає. І побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого. Почув я від престола голос великий, що говорив: “От, житло Бога з людьми, і Він житиме з ними, вони ж народом Його будуть, і сам Бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло». (Oдкр. 21:1–4)
Підготував о. Матей Гаврилів, ЧСВВ
