о. Христофор ГАНИНЕЦЬ, ЧСВВ
Загальний: Щоб кожен докладався до загального добра й побудови суспільства, в центрі якого буде людська особа.
Святе Писання відкриває перед нами справжню вагу людини. У книзі Буття говориться, що Бог сотворив людину з пороху земного на свій образ і подобу та вдихнув у неї духа. Природа особи є двоїстою – скінченою, смертною, і нескінченою, безсмертною. Смертність не дана від самого початку створення, але є наслідком первородного гріха. Тож зло входить в історію людства як вибір людини. Складність людської природи свідчить також і про багатство людини, про божественний слід у ній, адже в ній мешкає Господь.
Ісус Христос у Новому Завіті підніс людину, особливо жінку, на вищий рівень гідності через втілення, смерть і воскресіння. Спаситель приділяв увагу людям, якими нехтувало суспільство, а саме грішникам, митникам і хворим. У сьогоднішній час, людина, ніби є в центрі кожного суспільства, але разом з тим, відбувається, немов би, помутніння умів, це коли людина, маючи все найкраще, будучи піднесеною, на найвищий п’єдестал, чомусь опускається на найнищий рівень гідності, наче стає поряд з тваринами, тому що, тільки там – відчуває себе «щасливою»… Щось тут не так… І тому, постає питання: «Чи ця гедоністична (найголовніше у житті це – приємність) увага уваг у сучасному світі, до людини, йде їй на користь, а особливо на духовне благо, чи може, це вже, батько брехні, занадто близько підібрався до людини, до суспільства й людство стало його жертвою?
Архиєпископ Фултон Дж. Шін з цього приводу каже: “Бог об’явив себе: Я той що є, а диявол прагне об’явити себе: я той, кого нема. Біблія описує нам диявола, як ангела, який впав з Неба, як «князя світу цього», чия місія відтягнути нас від Бога. Логіка, яку він пропонує проста: є тільки от цей світ, нема ні Неба, ні пекла, а якщо нема пекла, тоді нема ні гріха, а якщо нема ніякого гріха – нема Судді, якщо нема Судді – нема суду, а якщо нема суду, то добро можна оголосити злом, а зло – добром. А понад усе, антихрист буде настільки подібний до Господа, що наш Господь каже, що може звабити навіть вибраних…” Інший кардинал Роберт Сара також додає свій висновок: «Зараз ведеться найбільша битва з моменту сотворення світу за визначення того, що таке людина. Саме зараз католики мають наслідувати приклад св. Йоана Хрестителя – мученика за святість шлюбу». Кардинал закликає не боятися проголошувати істину в любові, відповідно до слів св. Катерини Сієнської – проголошувати істину, а не мовчати зі страху. Сім’я є природньою підготовкою до спілкування з Богом. Ось чому диявол докладає стільки зусиль, щоб зруйнувати сім’ю. Якщо руйнується сім’я, ми втрачаємо наші Богом дані антропологічні фундаменти й стаємо нездатними прийняти Радісну Новину Ісуса Христа. Нам стають незрозумілими самопожертва та плідна любов» – стверджує кардинал Сара.
Аргументовані висновки, богословів є відповіддю чому такою стала сучасна людина. Нехай наші моління піднесуться до Всевишнього й допоможуть ступити людству на Дорогу, Правду і Життя.
Євангелізаційний: Щоб християни, приймаючи Святі Тайни і роздумуючи над Святим Писанням, дедалі більше усвідомлювали свою євангелізаційну місію.
Згідно з соціальною доктриною Церкви, миряни через силу Хрещення перебувають у спільноті вірних і є учасниками таїнства любові Бога до світу, що Христос показав це своїм прикладом і свята Церква це пам’ятає і продовжує нас навчати на протязі всієї своєї історії. Вони, беручи участь в Таїнстві Причастя, також є покликані до виконування місії, яка є у Церкві. І вони роблять це відповідно до свого стану (Lumen Gentium 31). Миряни живуть безпосередньо там, де вони звикли – до світського, суспільного життя; вони працюють вдома, виконуючи хатню роботу, в області бізнесу, політиці, соціальній комунікації, праві, організації інституцій. З огляду на це, ми не можемо сказати, що вони у більшій чи меншій мірі є присутніми у церковному житті, аніж інші члени Церкви. Вони є у світі і присутні тут в дещо інший спосіб, беручи безпосередню участь та часто маючи пряме відношення до змін, що відбуваються у світі. Миряни з їх знаннями та досвідом життя виконують євангельське служіння у суспільстві і шукають Царства Божого, ведучи та направляючи свої мирські справи відповідно до заповідей Божих та Його задуму. Вони, живучи у християнській громаді, демонструють своє пристрасне бажання виконувати служіння для людських потреб і готовність вчитися цьому від інших, тому що Бог діє в цей же спосіб також і за межами Церкви. Вони приносять у світ християнську мудрість, яка відсортовує речі згідно з Божим планом і часто занепокоєні служінням церковній громаді, бо через їх руки та їхню працю досягається лад у суспільстві, де вони конкретно є присутніми.
Ми розуміємо, що іноді наша християнська присутність може бути більше потрібною, хоч і не бажаною, саме там, де про Христа не говорять, або взагалі не хочуть про це й чути, тому що це – стук до сумління, а відповідно можуть початися душевні муки у небажаючих чути (приклад усікновення голови Йоану Хрестителю). Але саме така присутність відповідає задуму Спасителя, який прийшов не до праведників, а до грішників, щоб спасти їх…
Місцевий: За українську молодь, яка боїться сімейних уз.
«Щоб не одружуватися, здебільшого чоловіки, мають багато відмовок. Чоловік відчуває страх, що після весілля дружина обмежить його свободу. Заборонить спілкуватися з друзями, ходити в сауну, їздити на полювання чи рибалку. Звичайно, від такого повороту подій не застрахований будь-який чоловік. Однак у даній ситуації дівчині необхідно поговорити з чоловіком і пояснити йому, що довіра одне до одного є важливою і головною частиною їх стосунків», – так радить світська психологія.
Та, насправді, проблема криється набагато глибше. Папа Франциск, як серцевідець звертається до молоді, влучаючи в ціль, каже архиєпископ Вінченцо Палья, Президент Папської Ради у справах сім’ї. Святіший Отець закликає: «Дорога молоде, не бійся подружжя: Христос супроводжує Своєю благодаттю подружні пари, які перебувають у єдності з Ним. Багато юнаків і дівчат бояться одружуватися, і не тому, що є, так би мовити, гіршими, ніж колись. Зовсім ні! Існує культура, яка викликає страх, яка спричиняє невпевненість щодо остаточних рішень, спонукаючи відступити назад. Папа повторює молоді: Не бійтеся! Варто зазначити, що ці слова у Біблії зустрічаються 365 разів, тобто, на щодень.
Покровитель:преп. Симеон Стовпник
Преподобний Симеон Стовпник народився близько 390 р. у селищі Сиса на кордоні Кірестики і Кілікії в християнській родині і в дитинстві прийняв хрещення, а у 18 р. – чернечий постриг. У 423 р. обрав цю форму подвижництва – усамітнився на невеликій кам’яній площадці на вершині стовпа (вежі) і провів всі свої дні в молитві та проповідях, які промовляв для численних паломників. Провів на стовпі 37 р. у пості й молитві, а також практикував інші безприкладні аскетичні подвиги. Був проповідником віри Христової, отримав від Бога дар зцілювати душевні і тілесні хвороби, передбачати майбутнє. Його слід відрізняти від преподобного Симеона Стовпника Дивногорця. Імператор Феодосій II Молодший (408-450 рр.) дуже поважав преподобного Симеона і часто слухався його порад.
Коли імператор помер, його вдова цариця Євдокія спокушена монофізитами, почала вірити в монофізітську єресь. Монофізити не визнавали в Христі дві природи – Божу і людську, а лише одну Божу. Преподобний Симеон направив Євдокію до преподобного Юхимія Великого в Іудейській пустелі, відомого подвижника свого часу. Він «потішив Євдокію, пояснив цариці її помилку щодо природи Христа, і повернув до правдивої віри». Новий імператор Маркіян (450-457 рр.) в одязі простолюдина таємно відвідував преподобного і радився з ним. За порадою преподобного Симеона Маркіян скликав в Халкідоні IV Вселенський собор у 451 р., який засудив монофізитське вчення.
