Протягом червня та першої п’ятниці після торжественного поклоніння пречистим Тайнам Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа католицька церква по-особливому вшановує Пресвяте Серце Ісусове – джерело Його любові до людства.
Цей культ у церкві існував віддавна, але розвинувся в кінці XVII ст. після серії об’явлень святій Маргариті Марії Алякок, черниці ордену Відвідин Пресвятої Діви Марії, у яких Господь закли́кав як пам’ять про Свою любов до нас установити особливе свято та розповсюджувати зображення Його Серця.
Безмежно милосердний Бог найкраще знає, коли і як найкраще виявляти нам свою волю. Найвидатніші в історії церкви об’явлення часто передували особливо небезпечним для неї викликам. Підтвердженням цього може слугувати диво у Фатімі.
Кінець XVII ст., коли жила свята Маргарита Марія Алякок, був непростим. Церква зазнавала тиску з боку монархів найбільших європейських держав, які прагнули використати її у своїх корисливих цілях. Стрімко розвивалися наука, економіка та право. Зворотним боком цієї медалі став занепад духовності. Наука починала витісняти релігію. Людина до запаморочення втішалася своїми успіхами, які створювали ілюзію її всемогутності. Авторитет Святого Письма, церкви, духівництва критикували. Тепер не вони формували світогляд, а вихолощена від релігійного натхнення наука, скептицизм, індиферентність, раціоналізм, натуралізм, толерантність. Кожен міг вірити в те, що вважав за потрібне, а найбільше секуляризоване суспільство вітало віру в розум, природу, науку, людину.
Буря чванства через досягнення тогочасної науки глушила лагідні голоси церкви, серед яких і об’явлення Пресвятого Серця Ісусового, що лунали в закликах змінити курс, повернутися до християнських коренів європейської цивілізації. Про любов Ісусового Серця почули не всі. Більшість вирішила піти за своїм его, яке завело її в нікуди. Трохи більше ніж століття Європа була п’яна від могутності розуму, допоки не протверезіла, виявивши себе по горло в крові, яка пролилася під час Французької революції.
Сьогоднішня Європа продовжує впиватися тими ж трунками. Історія, либонь, її нічого не навчила. Хоч дослідники хваляться неабиякими здобутками, розкриттям багатьох невідомих досі фактів, але ігнорування Того, Хто насправді рухає історією, перетворює сенсаційні висновки на інструмент пропаганди вищості однієї раси над іншими.
Бога знову поступово усувають з усіх сфер суспільного життя, замінюючи численними ідолами. Ними стають досягнення та цінності, які виплекала раніше європейська (християнська!) цивілізація, з викривленою до невпізнання суттю внаслідок відкидання істинного їхнього Джерела. Без Нього право й економіка зі знаряддя побудови справедливого суспільства, яке покликане служити людині, перетворюються на самоціль, що стирає індивідуальність. Щастя тепер закликають шукати в матеріальному успіху, володінні, споживанні. Біда лиш у тому, що потамувати апетит до цих благ людина не зможе ніколи, їй усе буде мало. Любов до ближнього підмінюють поняттям толерантності, яке в багатьох країнах (на жаль, останнім часом і в нашій через діяльність так званої антидискримінаційної комісії при Міністерстві освіти) виходить за межі здорового глузду.
Так від поклоніння всемогутності людського інтелекту доходимо до його втрати. Він уже не регулює поведінку людини, як це було закладено первісним задумом Творця, скеровуючи її до Нього як Єдиного Безмежного Неповторного Добра, а веде до самознищення. Бо саме такий вигляд мають намагання людини замінити закони моралі, природи й логіки власними.
І поки міжнародна спільнота шаленіє від хмелю своїх досягнень, Ісусове Серце через установлені церквою набожества до нього пропонує свою любов і терпеливо чекає. Господь у його зображенні вказує на терновий вінок, який кладуть усі, хто збочує на дорогу самолюбства й відходить від Нього, і полум’я, готове спалити гріх і зігріти покаянника. Пресвяте Серце Ісуса вболіває за кожного сп’янілого від хибних ідеологій, застерігаючи від гірких наслідків похмілля.
Василь Калита, журналіст
