11 листопада, напередодні дня літургійного спомину священномученика Йосафата Кунцевича, у базиліці Святого Петра у Ватикані Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав очолив велику вечірню з литією. Цим богослужінням на гробі українського святого розпочалися кульмінаційні заходи на вшанування 400-х роковин мучеництва святого Йосафата, який був убитий 12 листопада 1623 року у Вітебську.

Із Блаженнійшим Святославом та єпископами Української греко-католицької церкви участь у богослужінні взяли: архиєпископ Вільнюса і президент Ради єпископських конференцій Європи Ґінтарас Ґрушас, посли України й Литви при Святому Престолі та численна українська громада Рима — духівництво й миряни.

Владика Святослав подякував усім, хто прибув на богослужіння, та принагідно зауважив, що саме в молитовному заступництві святого Йосафата Україна має шукати надію на перемогу в боротьбі з агресором.

Вітальне слово під час вечірні виголосив протоархимандрит Василіянського чину Святого Йосафата о. Роберт Лисейко. У своєму зверненні він зауважив, що церква, проголосивши Йосафата Кунцевича святим, поставила його за приклад нам. Тому що святий Йосафат присвятив життя Богові й був вірний Йому до кінця, був готовий не вагаючись пожертвувати собою в ім’я віри.

Також о. Роберт нагадав, що святого Йосафата називають апостолом єдності, і цей перифраз вибрано недаремно: усе своє життя подвижник шукав єдності з Богом — зрікаючись низького, земного, і тяжіючи до високого, небесного, занурюючись у молитву, шукаючи не свого, але Господнього. І водночас він не був байдужим до людей, навпаки, турбувався про їхнє спасіння. Його стараннями відбулося багато навернень. Уплив Йосафата Кунцевича настільки великий, що навіть після смерті святого мученика, натхненні його прикладом, потужним свідченням віри, люди віднаходили у своєму житті Ісуса Христа.

Отець Роберт зазначив, що в сучасному світі, в умовах засилля зла, коли український народ потерпає від війни, приклад святого Йосафата набуває нової актуальності. Згадуючи його, ми так само повинні самі дбати про як про власну душу, так і про спасіння інших. Ми зобов’язані практикувати ідеї християнства щодня, насамперед засвідчувати любов — завжди, усюди й усім. Ми мусимо молитися за наших ворогів, а саме прагнути не знищення їх, а навернення, щоб вони схаменулися, отямилися, припинили чинити ґвалт, нести розруху й смерть, щоб у кінцевому підсумку змогли осягнути спасіння.

Департамент інформації УГКЦ
Фото Української папської колегії