Дорогі браття й сестри!
Коли наш Бог об'являється, Він звіщає свободу: «Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе із землі Єгипетської, з дому неволі» (Вих. 20:2). Так розпочинається Декалог, даний Мойсеєві на горі Синай. Люди добре знають, про який вихід говорить Бог: досвід рабства був досі закарбований у їхньому тілі. Вони отримують десять слів у пустелі, як шлях до свободи. Ми називаємо їх заповідями, підкреслюючи силу любові, з якою Бог виховує свій народ. Це насправді рішучий заклик до свободи. Він не вичерпується однією подією, бо дозріває під час подорожі. Подібно до того, як Ізраїль у пустелі досі носить у собі Єгипет — насправді він часто жалкує за минулим і нарікає на небо та Мойсея, — так і сьогодні Божий люд несе в собі гнітючі пута, від яких повинен відмовитися. Усвідомлюємо це, коли нам бракує надії й ми блукаємо життям, немов пустелею, не маючи землі обітованої, до якої могли б прямувати разом. Великий Піст — це час благодаті, коли пустеля знову стає, як сповіщає пророк Осія, місцем першої любові (пор. Ос. 2:16–17). Бог виховує свій народ, щоб він звільнявся від поневолення, і пережив перехід від смерті до життя. Немов наречений, Господь знову привертає нас до Себе й шепоче нашим серцям слова любові.
Вихід з неволі до свободи — це не абстрактний шлях. Щоб конкретною була також і наша Чотиридесятниця, першим кроком повинне бути бажання бачити дійсність. Коли Господь прикликав Мойсея до Себе в неопалимій купині й заговорив до нього, то відразу об'явив себе Богом, Який бачить, а передусім чує: «Бачу Я, бачу бідування народу Мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричинюють доглядачі. О, Я знаю біль його! Тому Я й зійшов рятувати його з рук єгиптян і вивести його з тієї землі в землю простору й гарну, що тече молоком та медом» (Вих. 3:7–8). І сьогодні голоси багатьох пригноблених братів і сестер сягають небес. Запитаймо себе: чи долинають вони й до нас? Чи хвилюють? Чи зворушують? Чимало чинників віддаляє нас одне від одного, відкидаючи братерство, що споконвіку об’єднувало.
Під час моєї подорожі на Лампедузу я протиставив глобалізації байдужості два запитання, які стають дедалі актуальнішими: «Де ти?» (Бут. 3:9) і «Де твій брат?» (Бут. 4 9). Великопісна мандрівка буде конкретною, якщо, вслухавшись у них, ми визнаємо, що досі перебуваємо під владою фараона. Ідеться про панування, що робить нас виснаженими й нечутливими. Це модель зростання, яка розділяє нас і краде майбутнє. Вона забруднює землю, повітря й воду, а також душі. Бо, хоч з хрещенням і розпочалося наше визволення, у нас залишається незбагненна туга за рабством. Це як тяжіння до безпечності вже побаченого — на шкоду свободі.
Я хотів би звернути вашу увагу на не менш важливу деталь у книзі Виходу: саме Бог бачить, зворушується й визволяє, а не Ізраїль просить про це. Фараон, по суті, гасить також і мрії, викрадає небо, створює враження незмінності світу, у якому зневажають гідність та заперечують автентичні зв’язки. Тобто йому вдається прив'язати до себе. Запитаймо себе: чи прагну я нового світу? Чи готовий я порвати з компромісами зі старим? Свідчення багатьох братів єпископів і тих, хто трудиться заради миру й справедливості, дедалі більше переконують мене в тому, що потрібно говорити про дефіцит надії. Ідеться про неможливість мріяти, про німий крик, що сягає небес і зворушує Боже серце. Це нагадує оту тугу за рабством, яка паралізувала Ізраїль у пустелі й не давала йому прямувати до мети. Вихід може перерватися — інакше не можна пояснити, чому людство, яке досягло порогу загального братерства й високого рівня науково-технічного, культурного та правового розвитку, здатного гарантувати всім гідність, блукає в темряві нерівності та конфліктів.
Бог не втомився від нас. Приймімо ж Великий піст як потужний час, коли до нас знову звертається Його слово: «Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі» (Вих. 20:2). Це час навернення, час свободи. Щороку першої неділі Великого посту згадуємо, що сам Ісус був приведений Духом у пустелю, щоби бути випробуваним у свободі. І протягом сорока днів Він ітиме попереду нас та з нами, Він — утілений Син Божий. На відміну від фараона, Господь хоче, щоб ми були для Нього не підданими, а дітьми. Пустеля — це простір, де наша свобода може дозріти до особистого рішення не повертатися в неволю. У Чотиридесятниці знаходимо нові критерії судження та спільноту, з якою можемо вирушити в дорогу, якою ніколи раніше не ходили.
Утім це передбачає боротьбу, про що виразно розповідають книга Виходу та Євангеліє, зокрема в епізоді спокушання Ісуса сатаною в пустелі. Божому голосові, який говорить: «Ти — Син Мій улюблений» (Мк 1:11) та «Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих. 20:3) протистоять бре́хні ворога. Страшнішими від фараона є ідоли: можемо вважати їх його голосом всередині нас. Могти все, бути всіма визнаним, мати перевагу над усіма — кожна людина почуває в собі цю спокусу, оману. Це давній шлях. Таким чином ми можемо прив'язатися до грошей; до певних проєктів, ідей, цілей; до свого становища; до традиції; до окремих людей. Замість того щоб спонукати до руху, вони паралізуватимуть нас. Замість того, щоб об'єднувати, вони будуть нас протиставляти. Проте існує нове людство, народ малих і смиренних, які не піддалися привабі брехні. Тоді як ідоли роблять німими, сліпими, глухими, нерухомими тих, хто їм служить (пор. Пс. 114:4), убогі духом відразу відкриті й готові — це мовчазна сила добра, яка зцілює та підтримує світ.
Настала пора діяти, а в період Великого посту діяти водночас означає й зупинитися. Зупинитися в молитві, щоб прийняти Боже слово, і зупинитися, як самарянин, перед пораненим ближнім. Любов до Бога й до ближнього — це та сама любов. Не мати інших богів означає зупинитися перед Богом, біля плоті ближнього. Ось чому молитва, милостиня та піст — це не три незалежні вправи, а цілісний рух відкритості, визволення: геть ідолів, які нас обтяжують; геть прив'язаності, які нас ув’язнюють! Тоді прокинеться атрофоване, ізольоване серце. Отож треба сповільнитися, зробити паузу. Споглядальний вимір життя, наново відкрити який допоможе Чотиридесятниця, вивільнить нові сили. У Божій присутності ми станемо сестрами й братами, відчуватимемо інших по-новому: замість загроз і ворогів, зустрінемо попутниць і попутників. Такою є Божа мрія, обіцяна земля, до якої прямуємо, коли виходимо з неволі.
Синодальна форма церкви, яку ми наново відкриваємо й плекаємо останніми роками, підказує, що Великий піст має бути також часом для рішень, ухвалених у спільноті, для малих і великих рішень рухатися проти течії, що здатні змінити повсякденне життя як окремих людей, так і цілого мікрорайону: вони стосуються і купівельних звичок, і турботи про створіння, й уваги до тих, кого не помічають або зневажають.
Заохочую кожну християнську громаду зробити таке: запропонувати своїм вірним пункти для переосмислення способу життя; знайти час, щоб перевірити свою присутність у конкретній місцевості та власний внесок у її покращення. Біда, якщо християнське покаяння буде подібним до того, яке засмучувало Ісуса. Він каже також і нам: «Не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять» (Мт 6:16). Навпаки, нехай же на обличчях буде помітна радість; нехай відчувається аромат свободи; нехай вивільниться ота любов, яка вчиняє новими всі речі, починаючи з найменших і найближчих. Це може бути здійснено в кожній християнській громаді.
Наскільки ця Чотиридесятниця буде періодом навернення, настільки збентежене людство відчує творчий імпульс — світанок нової надії. Я хотів би сказати вам те саме, що й молодим людям, з якими зустрічався минулого літа в Лісабоні: «Шукайте й ризикуйте, шукайте й ризикуйте. На цьому історичному етапі перед нами величезні виклики, болісні благання. Ми переживаємо Третю світову війну у фрагментах. Але наважмося ризикнути подумати, що перебуваємо не в агонії, а в пологах; не в кінці, а на початку великого дійства. Щоб так думати, потрібна мужність» (Промова до університетської молоді, 3 серпня 2023 р.). У цьому полягає мужність навернення, виходу з неволі. Віра й любов тримають це дитя-надію за руку. Вони вчать її ходити, а вона водночас тягне їх уперед[1].
Благословляю вас і ваш великопісний шлях!
ФРАНЦИСК
Рим, базиліка Святого Івана на Латерані,
3 грудня 2023 р., перша неділя Адвенту
